Борис Шахлін, випускник Київського інституту фізкультури, в 50-х роках став абсолютним чемпіоном Європи та світу. На Олімпіадах у Мельбурні, Римі та Токіо здобув 7 золотих нагород, 4 срібні і дві бронзових. На чемпіонатах Європи та світу виборов загалом 23 медалі, серед яких 12 — переможні.
Шахліна, за словами колег-спортсменів, вважали найтитулованішим чемпіоном світу. «Це — людина-легенда, один із видатних спортсменів ХХ століття, — висловився присутній на заході екс-міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін. — Його ім’я занесене до Книги рекордів Гіннесса».
«В дитинстві, дивлячись на таких спортсменів, думав, що це — люди з космосу», — зізнався олімпійський чемпіон та тренер команди українських шаблісток на пекінській Олімпіаді Вадим Гутцайт.
Шахлін у 12 років став сиротою, ним опікувався тренер гімнастичної секції, розповів заслужений тренер України Олександр Мотузенко. «Маючи травму спини, сам не міг показати Борисові жодного елемента, але зробив із нього шкільного гімнаста і акробата № 1», — говорить він.
За порадою тренера перспективний гімнаст переїхав до Києва і став студентом Інституту фізкультури. «Жив у кімнаті гуртожитку — колишньому залі фехтування, розрахованій на 50 студентів, — пригадує заслужений тренер України. — Грошей не вистачало, підробляв вантажником».
Коли не мав квартири, жив у тренера (Олександра Мишакова), навіть власне весілля у нього відсвяткував. У свої 29 став майстром спорту.
«Ми називали його «залізний Шахлін», людиною слова і діла», — пригадує Людмила Турищева, чотириразова олімпійська чемпіонка.
«Залізним» Борис Анфіянович став завдяки тренеру, переконаний Мотузенко. «Отримавши в 1955-му премію за перемогу на Кубку Європи, він навпіл розділив її з Мишаковим», — розповідає він. Гімнаста шанували за міцний характер та здоровий гумор, яким майстерно знімав напругу в будь-яких ситуаціях.
Якось на чемпіонаті світу йшла напружена боротьба за першість із китайськими гімнастами. «Шахлін — член Міжнародної федерації гімнастики. Спостерігає, як два арбітри вручну рахують бали, — розповідає Турищева. — І бачить, що один помилився в розрахунку на 0,1 бала. Промовчав, а нам каже: завтра буде в нас медаль. Скажу, що вночі все перевірив і знайшов помилку».
Наступного дня так і зробив, в результаті радянський спортсмен на 0,05 бала випередив китайського. «А після всього Шахлін ще й розрядив обстановку за своїм звичаєм — влучним жартом», — пригадує Турищева.
Легендарний спортсмен 54 роки прожив із дружиною Ларисою (нині Шахліна — професор кафедри спортивної медицини Національного університету фізичного виховання і спорту України).
«Був період — розлучилися на цілих 5 років, але потім зійшлися знов і прожили ще два десятиріччя», — зізнається вдова чемпіона. Вже після його смерті знайшла фото, на якому молодий Шахлін на п’єдесталі у Мельбурні, з підписом для майбутньої книги: «Ця перша золота медаль буде подарунком симпатичній дівчині з Одеси».
А після Олімпіади приїхав до мене в Одесу і освідчився, — пригадує пані Лариса. — Тепер у нас дочка, онука і 7-річний правнук — теж Борис».
Видатного спортсмена не стало у травні 2008-го. На його честь у 2017 році було названо провулок у Голосіївському районі Києва.
Тетяна НЕГОДА,
Укрінформ