...Батько Панас Драй передплачував і читав газети, якийсь час був писарем і полагоджував юридичні справи селян. Мати Ганна Драй походила із заможного козацького роду Брагинців. У Драїв було багато власної землі, левада, ліс, два будинки.
Коли Михайликові не було й п’яти років, померла мати. За спогадами Марії Колодуб (сестри Михайла), тоді в їхньому селі була епідемія тифу, тож чимало людей хворіло. Хоча мати мала багато клопоту вдома — велике господарство, четверо дітей, вона все ж знаходила час, щоб спекти пироги й рознести їх бідним хворим. Там заразилася й померла.
Батько відвіз 9-річного Михайла в село Панське до вчителя, щоб той підготував хлопця до вступу в гімназію. Хлопець від суворого й жорстокого вчителя втік додому. Початкову освіту Михайло здобув у Золотоноші, а 1902 року вступив до Черкаської гімназії. Закінчивши там 4 класи, він поза конкурсом як стипендіат вступив до Колегії Павла Галагана у Києві.
Колегія відповідала чотирьом старшим класам гімназії. Це був чудовий навчальний заклад, на зразок англійського коледжу, а викладали в ньому найкращі педагоги Києва. Заснував його 1871 року поміщик Григорій Галаган у пам’ять свого передчасно померлого сина Павла.
Навчання в Колегії поет згадував як найщасливішу добу свого життя. Тут під впливом учителя російської літератури Іллі Кожина Михайло написав перші вірші російською мовою, деякі з них (зокрема, «Девушка в алой косынке») надрукував журнал «Лукоморье», який видавався в Колегії.
Закінчивши у 1911 році Колегію, Михайло вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Тут він працював у семінарі академіка Володимира Перетца. У 1913 році за відрядженням Київського університету та Слов’янського товариства їде за кордон для вивчення слов’янських мов і літератур. Він працював в архівах і бібліотеках Львова, Будапешта, Загреба, Белграда та Бухареста.
У 1910 році Михайло познайомився з гімназисткою Ніною Длугопольською, а в 1914-му одружився з нею. У 1915-му Михайло, закінчивши університет, залишився в ньому для підготовки до професорського звання. Проте у зв’язку з війною Київський університет евакуювали у Саратов, а Михайла відрядили в Петроградський університет.
У травні 1917 року Михайло Драй-Хмара повернувся до Києва. Коли у 1918-му в Кам’янці-Подільському створюється український університет, то 29-річний учений приймає запрошення його ректора Івана Огієнка і з 15 липня 1918 року обіймає посаду приват-доцента на кафедрі слов’янської філології. У 1923 році вчений повертається до Києва, де викладає українську мову та літературу у столичних вузах.
Український поет Михайло Драй-Хмара почався саме у Кам’янці (бо до того писав вірші російською мовою). У місті над Смотричем він друкує поезії та переклади в альманасі «Буяння», у журналі «Нова думка», у газеті «Червона правда».
Перша збірка віршів Драй-Хмари «Молода весна» мала вийти у 1922-му у Кам’янецькій філії Державного видавництва України, але для її друку забракло паперу. Тож першу (і єдину прижиттєву) збірку віршів «Проростень» поет видав 1926 року у Києві. Сюди увійшли і твори кам’янецького періоду, і пізніші шедеври. Особливо щемливо звучить поетове «Прощання з Поділлям» (1923).
20 березня 1923 року у Кам’янці на Поділлі в Михайла та Ніни Драй-Хмар народилася донька Оксана. Донька, Оксана Драй-Хмара, так змальовує портрет батька: «Вище середнього зросту, з ясним волоссям і життєрадісним обличчям, з усмішкою білих зубів і замріяними сірими очима. Акуратність була його характеристичною рисою, — починаючи від рукописів та добре впорядкованої добірної бібліотеки й кінчаючи бездоганністю його одягу, — у всьому відчувався артистичний смак».
Михайло Панасович від природи був спортсменом. Він вправно катався на ковзанах, в юності навіть захоплював глядачів своїм вальсуванням на льоду. А ще був добрим плавцем: легко перепливав Дніпро у Києві. Грав у волейбол, крокет, теніс.
У 1928 році Михайло Драй-Хмара надрукував сонет «Лебеді» з присвятою своїм товаришам, де вжив вислів «гроно п’ятірне»:
О гроно п’ятірне нездоланих співців,
крізь бурю й сніг гримить твій
переможний спів,
що розбиває лід одчаю і зневіри.

Під «гроном п’ятірним» малися на увазі поети-неокласики — Максим Рильський, Микола Зеров, Павло Филипович, Освальд Бургардт (який друкувався під псевдонімом Юрій Клен) і сам Михайло Драй-Хмара.
«Сонет Драй-Хмари, — писав у наші дні Іван Дзюба, — прозвучав як мужній голос на захист друзів — з вірою в чистоту, правоту і невмирущість їхнього естетичного ідеалу».
Але саме з цього сонета почалися всі неприємності поета. Неприборканих співців більшовицька система не терпіла.
«Жах середньовіччя, тьми і гніту», про який Михайло Драй-Хмара писав у сонеті «Кам’янець», дістав поета у Києві 21 березня 1933 року, коли його безпідставно заарештували та нахабно звинуватили в приналежності до контрреволюційної організації у Кам’янецькому університеті. Однак слідству забракло доказів — і 11 травня 1933-го ученого випустили.
Втім, другий арешт (6 вересня 1935 року) і заслання на Колиму на 5 років не забарилися. Драй-Хмара був одним із небагатьох, хто на допитах не зламався, не обмовив ні себе, ні товаришів.
Ось що про смерть поета на Колимі повідав Михайло Добровольський (1907–1951), який у минулому очолював комсомольську організацію Удмуртської АРСР: «...Одного сонячного квітневого дня 1939 року, коли було по-колимськи відносно тепло, а наша бригада поралася на дорозі, до нас наблизилося легкове авто — «емка». Конвой вишикував шеренгою бригаду із сорока доходяг.
З «емки» вилізли троє із сусманського управління, притримуючи при боках маузери. Усі, як завжди тоді, «під мухою»... Підійшли. Конвой щось їм доповів... Один із трьох повільно витяг маузер із дерев’яної кобури і, підійшовши за кілька кроків до першого в’язня, — трах, до п’ятого — трах...
Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю потрапить саме студент Володя...
Щойно кат наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не чіпай, кате, молоде життя, бери моє»... З цими словами він плюнув прибульцеві межи очі... Все відбулося блискавично...
Тієї ж миті кат упритул випустив у груди Драя решту набоїв... Драй ще встиг прохрипіти «Гад!..» і, відштовхнувшись правицею від мого лівого плеча, бездиханно упав горілиць із розплющеними в небо очима...»
У червні 1937-го Ніну Петрівну з малою Оксаною вислали з Києва в Башкирію. Згодом їм удалося перебратися на Захід. Ніна Драй-Хмара померла в 1996 році у США, встигши відзначити свій столітній ювілей.
Оксана Драй-Хмара (по чоловікові — Ашер) стала дослідницею творчості свого батька. 1967 року у Парижі вона закінчила аспірантуру Сорбонни зі ступенем доктора слов’янської літератури за працю про творчість Михайла Драй-Хмари.
На честь Михайла Драй-Хмари названо вулиці у Києві та Кам’янці-Подільському.