Торік вітчизняна економіка прискорила зростання з 2,5% до 3,3%. Номінальний ВВП становив 3,5587 трлн грн, дефлятор ВВП (так звана макроінфляція) досягла 15,4%. Середній валютний курс становив 27,2 грн за долар, номінальний ВВП у доларовому еквіваленті — 130,83 млрд дол.
НБУ у кінці цього січня погіршив оцінку зростання ВВП у 2018-му з 3,4 до 3,3%. За прогнозом фахівців Мінекономрозвитку, зростання ВВП у 2018-му оцінювалося на рівні 3,1%. Держбюджет-2018 був побудований на прогнозному зростанні економіки у 3%.
Торік найбільшими темпами росли показники у сфері фінансової й страхової діяльності (+12,4%), сільському господарстві (+7,8%), будівництві (+7,2%). Падіння відбулося в освітній сфері (-1,1%) і в медичній (-1,7%).
Експерти нагадують, що Мінфін у 2015-му у рамках реструктуризації зовнішнього боргу випустив державні деривативи (варранти) на суму 20% списаних єврооблігацій.
Україна зобов’язалася платити за варрантами з 2021 року, якщо ВВП країни перевищить 125,4 млрд дол., а темпи зростання ВВП будуть вищими за 3%. Обидві ці умови виконуються — доларовий ВВП уже перевищив обумовлений рівень, як і темпи зростання реального ВВП.
Платежі за цими інструментами залежать від темпів приросту ВВП із 2019-го по 2038 рік. При цьому виплати можливі щороку між 2021-м і 2040 роками. Про це говорилось у середньостроковій стратегії управління держборгом на 2018–2020 роки, затвердженій у серпні 2018-го.
Чимало експертів називають реструктуризацію зовнішнього боргу у 2015-му урядом Арсенія Яценюка і міністра фінансів Наталії Яресько неуспішною. Її фінансова формула передбачає: чим суттєвіше зростатиме економіка, тим більше доведеться платити за кредити.
Мінімальний рівень виплат упродовж 20 років — щороку по 3,4 млрд дол., максимальний — не обмежений. Правда, за зміни економічної політики в Україні можна уникнути кабальних боргових виплат, викупивши варранти.
До того ж відповідно до нинішніх прогнозів зростання номінального ВВП досягнення порогового значення для здійснення платежів за цими інструментами є малоймовірним у межах середньострокового періоду.
Пишатися нічим
Аналітики зазначають, що торішнім зростанням економіки у 3,3% не варто пишатися: для такої країни, як наша, цього надто мало (румунська економіка торік додала 7%, польська — 6%). Експерти Світового банку підрахували: аби наздогнати з темпами зростання ВВП у 2–3% Польщу, Україні знадобиться 50 років, Німеччину — 100 років.
На початку цього року польський ВВП у 5,5 раза перевищував український. На початку 1990-х наш ВВП був на 20% суттєвішим за польський. Золотовалютні резерви НБУ, до яких зараховуються й транші МВФ, нині трохи більші за 20 млрд дол., польські — 118 млрд дол. Вітчизняна експортна виручка становить 47 млрд дол., польська — 270 млрд дол. Хоча за структурою населення, площею Польща й Україна є подібними.
Останніми роками по ресурсній базі України був нанесений болючий удар, нагадують експерти. Країна пережила стрімку девальвацію гривні, «банкопад», під час якого знищено чимало банків з українським приватним капіталом, активізувалися зовнішні й внутрішні запозичення, в тому числі з використанням депозитних сертифікатів НБУ.
Монетизація економіки суттєво впала: у 2013-му вона сягала 55%, зараз — 30%. Це означає, що для розвитку економіки й кредитування підприємств не вистачає ресурсів. На зовнішньому ринку Мінфін позичив кілька мільярдів доларів під дуже високі проценти — 9,7%.
Аби вирішити проблему дефіциту бюджету, який сформувався через великі соцвиплати, уряд з початку року позичив під 19% річних на внутрішньому ринку з допомогою облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) 113 млрд грн. Це — короткі позики, які незабаром треба гасити.
Тим часом у першому кварталі до бюджету надійшло 85 млрд 700 млн грн податків і зборів. Це на 10% менше планових показників. Дефіцит держбюджету вже сягнув 25 млрд грн при затвердженому річному показнику у 90 млрд грн.
Аби врятувати ситуацію, НБУ випускає депозитні сертифікати під майже 19% річних і позичає на ринку десятки мільярдів гривень. У структурі банківського капіталу держбанкам належить 55%. У їхній фінструктурі 339 млрд грн від депозитів населення, на 320 млрд грн вони придбали ОВДП.
Тож держбанки спрямовують свої ресурси не на кредитування економіки й нацпрограми, а на придбання держоблігацій і від цього отримують гарантований прибуток у 19%.
Навіщо банкам ризикувати, кредитуючи підприємців, опікуватись їхніми заставами, контролювати виконання кредитних угод, коли можна купити ОВДП й отримати високий дохід. Приміром, у січні доходи банків зросли на 38%. У той же час середня зарплата українців зменшилася на 13%, а промисловість упала на 3,3% порівняно із січнем 2018-го.
Експерти нагадують, що питання монетарної, грошово-кредитної політики, валютного курсу надзвичайно важливі для національної фінансової безпеки України.
Провали
Більшість розвинутих економік називають постіндустріальними, їхнє зростання відбувається за рахунок розвитку сервісів. Зростання обсягів фінансових сервісів, тобто банківської й страхової сфери, в нашій країні означає те, що вони були затиснуті у попередні роки. Тож низька статистична база дала колосальне зростання.
Озвучені НБУ економічні прогнози свідчать про те, що реальні доходи українців не зростатимуть, кажуть експерти. Крім того, їх турбує падіння промвиробництва і не радує те, що 42% експортної виручки надходить до держбюджету від аграрної галузі. Це ненормально для країни ХХІ століття, яка має розвивати інноваційне виробництво.
У забезпеченні ефективного економічного розвитку вирішальну роль відіграє промисловість. У світі немає жодної великої держави, яка б досягла економічних і соціальних успіхів без спрямованого розвитку промисловості.
Вітчизняна промисловість перебуває у кризовому стані, за деякими показниками — у критичному. Зафіксована системна розбалансованість основних факторів промислового розвитку та їхня невідповідність рівню розвинених країн. Сформувалася значна кількість синергетично діючих чинників, які гальмують розвиток промисловості.
Зокрема, держава не займається управлінням промислового розвитку, основні промислові фонди вкрай зношені, банки не переймаються кредитуванням підприємств, кваліфіковані фахівці виїжджають із країни, немає повноцінної інноваційної системи, а є недосконале й неповне нормативно-правове забезпечення.
В Україні не сформовано сучасну промислову політику. Зруйновано систему вертикального управління, немає виконавчих органів, які могли б займатися секторальною й цілісною промисловою політикою, опікуватися конкретними секторальними програмами, зокрема з модернізації виробництва, імпортозаміщення, локалізації виробництва.
Останніми роками було багато заяв про те, що вдалося ліквідувати зовнішню залежність із кооперації, комплектації підприємств оборонного комплексу. Але фактично контрабандою завозилися запчастини з РФ, без перевірки їхньої якості, бо система контролю відсутня, й за завищеними цінами постачалися на оборонні підприємства.
На жаль, зростає негативне сальдо зовнішньої торгівлі. Україна експортує менше, ніж імпортує, на тлі переможних реляцій про кількість угод про вільну торгівлю, які підписала наша країна.
Це означає, що вивести промисловість із нинішньої кризи окремими локальними методами неможливо. Необхідна комплексна системна стратегія її інноваційного розвитку. Реалізація такої стратегії може переломити тенденцію розвитку на стабільно позитивну з темпами зростання 7–10%, а у виробництвах високотехнологічної продукції — 10–15%.
Міграція
Сировинна економіка ніколи не зможе створити необхідної кількості робочих місць, аби люди могли працювати й комфортно жити на конкретній території. Люди виїжджають з України на заробітки. Це погано, бо вже не вистачає кадрів для власної економіки. Результати опитувань свідчать, що 90% тих, хто шукає роботу, хочуть працювати за кордоном. При цьому лише третина з них має досвід роботи в інших країнах.
Перш за все наші співвітчизники хочуть працювати у Польщі, США, Німеччині, Канаді. За кордон найчастіше виїжджають айтішники, менеджери, фахівці з продажу, робітники різноманітних спеціальностей, будівельники. Крім них, іноземні країни чекають маркетологів, представників туристичної й ресторанної сфери.
Особливо раді нашим спеціалістам у Китаї, Німеччині, Польщі, США, на Кіпрі. За даними ООН, до 2050 року населення України може зменшитися до 36 млн, у тому числі й за рахунок міграції, яка стрімко зростає. У МЗС зазначають, що з торішнього березня на заробітки виїхало близько 1 млн українців.
Нині в Чехії легально працюють 120 тис. наших громадян, і їхня кількість постійно зростає. Уряд Чехії планує вдвічі збільшити квоту для українських працівників — з 20 тис. до 40 тис. Згідно з держпрограмою чеські фірми можуть залучати іноземних фахівців напряму, без посередників, чеська економіка потребує 300 тис. робітників.
Європейський ринок забезпечується українськими кадрами, але йому бракує висококваліфікованих спеціалістів. Цьогоріч європейські країни планують залучити понад 1 млн фахівців з України, які мають достатній рівень професіоналізму.
Відплив кадрів негативно позначається на вітчизняній економіці, адже, працюючи за кордоном, наші люди не платять податків до українського бюджету. Але водночас за останні два роки обсяг переказів від заробітчан перевищив 10% ВВП. Позаторік держава отримала від трудових мігрантів майже 9 млрд дол. у вигляді переказів, торік — 11 млрд дол.
Найбільше грошей надходить від українців, які працюють у Польщі (понад 3,5 млрд дол.), Росії (майже 1 млрд), США (870 млн дол.), із Чехії, Німеччини.
Якби не були відкриті «шлюзи» і люди не могли працювати за кордоном, рівень безробіття у нас сягав би не 10%, а 20%. Закривати «шлюзи» для заробітчан не треба й неможливо, зауважують експерти, необхідно стимулювати їх повертати гроші в Україну. У багатьох країнах діють спеціальні програми з пільговим оподаткуванням інвестицій заробітчан, які підштовхують розвиток місцевих економік.
Якщо влада не мотивуватиме заробітчан, аби ті купували в Україні нерухомість, започатковували бізнес, брали участь у житті країни, то заробітчан буде багато, а грошей від них — мало.
На жаль, нині більшу частину зароблених коштів остарбайтери вже лишають за кордоном. Це свідчить про те, що вони планують перевезти за межі України свої родини.
За даними Державної міграційної служби, за кордоном працює більше 3 млн українців. У Мінсоцполітики заявляють, що трудова міграція в основному має сезонний характер. Тож на сезонні роботи, передусім сільськогосподарські, щороку виїжджають 9 млн українців.
За даними польської статистики, у Польщі працюють 2 млн українців. Середній вік чоловіків-остарбайтерів — 34–40 років, найбільш працездатний вік. Але Польща стурбована тим, що Німеччина вирішила активно залучати трудових мігрантів.
Торішнього грудня німецький уряд затвердив пакет документів із лібералізації ринку праці для трудових мігрантів. Соцстандарти в Німеччині в 2–3 рази перевищують польські, мінімальна зарплата в Німеччині — 1400 євро, середня — 2700–2800 євро.
Польська влада також почала приймати рішення, які стимулюють приплив трудових мігрантів. Зокрема, якщо українець пропрацює у Польщі два роки, має право перевезти родину.
Трудову міграцію з України підсилює освітня міграція. Нині в Польщі навчаються 40 тис. молодих українців, це 10% загальної чисельності студентів нашої сусідки. Опитування свідчать, що 60–65% молодих українців не мають намірів повертатися додому.
Тікає з нашої країни й бізнес. Згідно зі статистикою польського уряду українські нерезиденти за інвестуванням і придбанням нерухомості лідирують у Польщі. Бізнес почав шукати країни, де може у цивілізованих умовах успішно розвиватися, нарощувати конкурентні м’язи.
Соціологічні дослідження свідчать, що більшість наших громадян вивозять з України родини не тому, що отримують мало грошей за свою роботу, а тому, що втратили перспективу для себе й своїх дітей.
Чим більш розвинута країна, тим більше у ній цінується людський капітал. Заборонами проблем не вирішити. Єдиний вихід — створити сучасні, цивілізовані, сприятливі умови для роботи на українській землі, тоді люди повертатимуться додому.
Україна — невелика сировинна економіка, становить лише 0,16% світового ВВП — 127–130 млрд дол. ВВП штату Каліфорнія — 2,7 трлн дол. Нині у передових країнах стрімко розвивається 4-а промислова революція. Вона кардинально змінює економічний ландшафт, спосіб життя людей, дає інше бачення екологічних, економічних проблем, які стоять перед людством.
У глобальній світовій економіці основним драйвером зростання стає людський, інтелектуальний капітал, концентрація компетенцій, талантів, інформації, розвиток інфраструктури. Це — серйозний виклик для країн, які стоять осторонь цих процесів, у тому числі й для України. Адже вона є сировинною економікою з монопольними ринками, до того ж утрачає продуктивні ресурси.
Аби змінити ситуацію на краще, необхідно змінити модель розвитку країни з кланово-олігархічної (з монопольними ринками) на інноваційну, сконцентрувати потенціал країни й здійснити економічний прорив.
Олена Косенко
