Документ передбачав деескалацію на трьох ділянках — у районі Станиці Луганської, Петрівського і Золотого. Саме про них ідеться й тепер. Також українська сторона сподівалася на можливе розведення сил і засобів уздовж усієї лінії розмежування. Моніторинг і верифікацію процесу розведення на узгоджених ділянках було покладено на Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ.
За задумами, сторони мали синхронно та дзеркально впродовж трьох днів відвести війська на один кілометр від лінії зіткнення біля вищезазначених ділянок. А у подальшому — на два кілометри. Умовою для розведення мало стати семиденне дотримання тиші з обох боків.
Вочевидь, немає потреби нагадувати, що тривалий час угода не виконувалася. Хоча ще 7 жовтня 2016-го у прес-центрі АТО відзвітували про успішне розведення сил біля Петрівського та сусіднього села Богданівка. Повідомлялося, що українські військові відійшли на кілометр на захід і зайняли нові, заздалегідь підготовлені позиції. Однак згодом, через відсутність стійкого перемир’я у визначених місцях, сили АТО повернулися на свої позиції.
Знову заговорили про розведення сторін на Донбасі після президентських виборів 2019-го. На початку червня на засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську було досягнуто домовленості про режим тиші в Станиці Луганській з 10 червня і подальше розведення сил.
Бойовики затягували процес, неодноразово влаштовували вогневі провокації. Розведення стартувало вже наприкінці червня з демонтажу військових укріплень і розмінування у Станиці Луганській. Про це повідомило ОБСЄ і заявило про дзеркальні дії російських найманців. Відведення закінчилося 1 липня. Водночас ЗМІ повідомляли, що бойовики лише вдали, що відійшли від лінії розмежування.
Тоді у прес-центрі штабу ООС заявили, що відхід українських військових із цієї ділянки не послаблює оборонних можливостей на Донбасі, а Президент Володимир Зеленський висловив сподівання, що це дасть поштовх розведенню сил по всій лінії розмежування. 7 липня він відвідав Станицю Луганську разом із президентом Європейської ради Дональдом Туском.
На початку вересня українська сторона завершила повний демонтаж фортифікаційних споруд у Станиці Луганській. Також після розмінування почалася відбудова мосту через Сіверський Донець, яким люди перетинають лінію розмежування. Завершення ремонту заплановано на 15 листопада, а поки що замість нього там відкрили тимчасовий перехід.
Наступне розведення мало відбутися на двох ділянках — поблизу Золотого, а також Петрівського та Богданівки. Відповідне рішення ухвалили на зустрічі Тристоронньої контактної групи в Мінську. Початок процесу був призначений на 7 жовтня.
Українські військові мали відійти на кілометр, повернувшись на позиції, які вони займали, як уже було сказано ще в 2016-му. Головна умова — дотримання режиму тиші впродовж семи днів. Однак розведення не відбулося через обстріли українських позицій з боку окупаційних сил.

Позиція влади
Існують побоювання, що через відхід українських військових у небезпеці опиняться місцеві мешканці. Відповідне звернення до Президента з проханням не відводити сил ООС опублікували і досі публікують волонтери. Водночас у Міністерстві оборони заявили, що населення у Золотому буцімто підтримує розведення військ. А в МВС України повідомили, що у Золоте та Катеринівку перед розведенням сил направили додаткові сили поліції.
Тим часом 10 жовтня під час свого 14-годинного прес-марафону в Києві Президент Зеленський заявив, що жителі Золотого наразі перебувають під захистом військовослужбовців, особового складу поліції, СБУ та розвідки. Він наголосив, що процес розведення відбувається тільки в тих населених пунктах, де можна гарантувати безпеку цивільного населення...
Напередодні до Золотого з метою убезпечення місцевих мешканців від можливих злочинних дій окупантів прибули активісти, волонтери та ветерани війни на Донбасі. Так, перший командир полку «Азов» Андрій Білецький заявив про готовність захищати селище у випадку відведення військ.
Зауважимо, що розведення передбачено так званою «формулою Штайнмаєра», яку ми вже детально аналізували в одному з попередніх чисел. Зараз лише коротко нагадаємо, що її можливе ухвалення також викликало значне обурення в українському суспільстві. Його активна частина розцінила впровадження такої формули як капітуляцію перед Росією. При цьому в самій РФ розведення назвали передумовою для зустрічі в так званому «нормандському форматі».
Під час проведення уже згаданого прес-марафону в Києві Володимир Зеленський підтвердив, що перспектива проведення зустрічі «нормандської четвірки» напряму залежить від розведення сил і засобів на Сході України. Водночас, за його словами, процес відведення військ не почнеться, доки на визначених ділянках, як він висловився, «пострілюють».
«Розведення — я так вам скажу: доки туди приїжджатимуть різні люди з обох сторін, які не хочуть розведення, і будуть випадково пострілювати, розведення не буде.
А не буде розведення — не буде й «нормандського формату». Тому я і сказав: тепер уже це залежить і від нашої сторони», — сказав Глава держави і зазначив, що російська сторона як учасниця Мінського процесу також має гарантувати розведення військ і припинення вогню.
У свою чергу, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров того-таки 10 жовтня звинуватив Україну у тому, що вона начебто не відводить сил у Золотому і Петрівському з метою загострити тему зустрічі в «нормандському форматі».
А вже наступного дня — 11 жовтня — президент РФ Путін звинуватив свого українського колегу в тому, що Президент України нібито просто не може забезпечити розведення сил на Донбасі. Водночас, на його думку, Київ має проявити політичну волю до такого кроку. Відповідна заява прозвучала на розширеному засіданні Ради глав держав СНД в Ашгабаді.
«Домовилися про розведення сил, але ніяк президент нинішній не може забезпечити розведення бойових підрозділів і техніки. Під’їхали туди націоналістичні військові формування та публічно заявили: «Якщо армія піде з цих позицій, ми тоді станемо тут». Армія не йде», — наголосив президент країни-окупанта.
І додав, що начебто представники «ЛНР» та «ДНР» кілька разів сигналізували українській стороні про готовність до розведення військ. Однак ці сигнали, мовляв, залишилися без відповіді з боку української сторони.
«Ось тут потрібен прояв політичної волі. Тому підтримувати, вважаю, потрібно не конкретних людей, а проваджувану ними політику», — сказав Путін.
З вищенаведеного випливає, що розведення сторін від лінії розмежування на ділянках поблизу Золотого і Петрівського поки що залишається під питанням. Так само, як і визначення дати проведення зустрічі у «нормандському форматі» за участі України, Німеччини, Франції та Росії.

Думки активістів
Варто також підкреслити, що упродовж кількох останніх тижнів у так званій «сірій зоні» тривають акції протесту проти відведення українських військ.
Переселенець, громадський активіст, який усі ці роки підтримував різноманітні культурні проекти в «сірій зоні», Максим Потапчук так описує атмосферу, що зараз панує у більшості прифронтових населених пунктів, які наближені до зони відведення військ:
«Паніка, страх, злість, образа — все, що я почув від своїх друзів та колег із прифронтової зони. Проукраїнському населенню не дають жодних гарантій безпеки життя. Відійдуть українські військові і в підсумку почнеться лавиноподібна помста з боку адептів ОРДЛО — різанина, вбивства, підпали майна...
У відповідь також почнуться вбивства. Люди впевнені — поліція не в змозі буде зупинити хаос. Тут і до війни поліціянтам не довіряли, тільки військова сила і зброя стримує агресію», — зауважив активіст.
Потапчук закликає громадськість, ЗМІ та волонтерську спільноту активізуватися задля запобігання трагедії, поки мешканці прифронтових населених пунктів ще мають на це надію.
Але не завжди ці прагнення, які тільки за останній час вилились у декілька масових мітингів та звернень жителів прифронтових міст та селищ, знаходять підтримку у тих, хто спостерігає за суперечливим процесом із мирної території.
У коментарях до цієї заяви, що досить активно обговорюється в суспільстві, можна знайти й пояснення, що відведення — це взагалі благо, бо зменшить ризик для військових попри очевидну втрату вже облаштованих та зручних позицій.
Що та невеличка купка місцевих патріотів повинна боронитися самостійно, навіть якщо йдеться про старих та дітей, а також що всі охочі можуть виїхати, проте свої домівки для них при цьому традиційно ніхто не пропонує...
Звісно, перепитують, за кого на виборах голосували мешканці цих селищ, і навіть роблять висновки, що цей процес, як і ще більш резонансна теза про вибори в ОРДЛО, — це про поширення впливу України на окуповану територію, а не про втрату територій та людей.
Болем відкликається ця проблема хіба що волонтерам та військовим, які нагадують, скільки побратимів поклали життя за кожний клаптик української землі, який зараз знов буде вимушено перефарбовано у сірий колір — колір безвиході, беззаконня та відчаю.
«Я намагаюся донести до влади через доступні медіа думку, що треба спиратися на людей з українською і проукраїнською позиціями. Саме це дасть більший результат, ніж загравання з тими, кому «какая разница на каком языке и какой флаг», — запевняє Людмила Довгоновська, колись — начальник управління стратегічних комунікацій Департаменту масових комунікацій Луганської облдержадміністрації, а зараз активістка. — Важливо не зрадити тих, для кого Україна є справжньою цінністю».
Очевидно, що така неоднозначна подія, як відведення військ, вимагає ретельної уваги громадськості, широкого обговорення із залученням не тільки політичних експертів, а й місцевих активістів.

Ярослав ГАЛАТА