1. Чо­му Ти­мо­шен­ко так лег­ко «про­ковт­ну­ла» ре­зуль­та­ти пер­шо­го ту­ру?
Багатьох політичних аналітиків здивувала доволі спокійна реакція на результати першого туру одного з трьох потенційних учасників другого туру Юлії Тимошенко. Адже ще за кілька днів до 31 березня лідерка «Батьківщини» заявляла про рішучу налаштованість «боротися до останнього», відстоювати кожен голос свого прибічника.
Утім, одразу ж після того, як стало зрозуміло, що до другого туру потрапляють інші учасники виборчих перегонів, Тимошенко, як видається, без особливого смутку заявила про завершення цього етапу своєї політичної кар’єри і концентрацію на наступному етапі — участі у парламентських виборах-2019.
При цьому вона зайняла (і, за прогнозами більшості експертів, збереже до останнього) вичікувальну позицію щодо підтримки чи критики учасників другого туру президентських виборчих перегонів.
«Звісно ж, за інших обставин Юлія Володимирівна могла б знайти причини, щоб трішки (хоча й загалом безрезультатно) «попсувати кров» більш удачливим конкурентам. Навіть попри те, що формально критикам перебігу волевиявлення і справді не було за що «зачепитися», — коментує політолог Микола Давидюк.
Але підказки консультантів політика, котрі переконували, що у нинішній ситуації краще не робити жодних різких кроків, як на мене, правильні. Адже Тимошенко мріє про успіх на парламентських виборах, хоче стати «канцлером», навіть змінити Конституцію...
Тож перемога того чи іншого кандидата у президенти їй особливо не заважає. Навпаки — це шанс «не перегоріти» і «не згоріти» у боротьбі «не на життя, а на смерть», яка точиться між Зеленським та Порошенком, і раніше за них де-факто почати парламентську гонку».
Директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала також вважає поведінку Тимошенко цілком виправданою. Лідерові «Батьківщини» і справді не потрібно «каламутити воду»: спокій принесе їй більше дивідендів. Бо те, як поводяться кандидати у другому турі, додає балів іншим.
«Намагання покопирсатися в обставинах голосування 31 березня, пошук дрібних порушень однозначно зіграли б «на мінус». Тому що фактично всі вітчизняні й міжнародні структури, які спостерігали за виборами, визнали їх одними з найкращих у новітній історії України.
Отож сенсу шукати негатив не було, — вважає політолог. — Доволі виваженим кроком стало й те, що Юлія Володимирівна проігнорувала «дебат-пропозицію» Зеленського, яка до того ж була висловлена у не зовсім коректній формі».
На користь «третіх» кандидатів, на думку аналітиків, може зіграти і вкрай напружена ситуація, що склалася довкола передвиборчої кампанії. «Цьогорічні виборчі «ноу-хау», зокрема обмін відеороликами між кандидатами, як на мене, не принесуть користі ні Зеленському, ні Порошенку, — переконаний Віталій Бала.
Натомість це — виграш для тієї ж Тимошенко, котра залежно від того, хто виграє президентські вибори, зможе обирати гасло свого майбутнього походу до ВР: мовляв, мушу йти в парламент, аби рятувати країну від того чи від того (залежно від імені майбутнього Глави держави)».
2. Як ін­ші екс-кан­ди­да­ти ско­рис­та­ють­ся от­ри­ма­ним 31 бе­рез­ня ре­зуль­та­том?
Шанс скористатися ґанджами нинішньої «нетрадиційної» кампанії мають і інші учасники майбутніх парламентських виборів. Для них це можливість не тільки зцементувати свій електорат, а й відібрати у недалекому майбутньому частину голосів у Зеленського і Порошенка (йдеться, скажімо, про людей, яких «втомить» теперішнє «відеожонглювання»). Та й після виборів їх переможець ризикує опинитися в ситуації «один проти всіх».
Хоча, на думку політологів, як і завжди, скористатися з цієї ситуації додумається і зможе не кожен із колишніх кандидатів. Частина з них торгуватиме «своїм інтересом», обмінюючи підтримку котрогось із лідерів чи то на медіавплив, чи на гроші.
«Звісно, виборці можуть за це помститися та більше не підтримуватимуть кандидата, який торгуватиме їхніми голосами... але у кожного з цих політиків, певно, свої мета і логіка...» — каже Микола Давидюк.
Натомість тим учасникам президентської виборчої кампанії, чиї інтереси не обмежуються грошима й посадами «з панського плеча», варто вже зараз зайнятися підготовкою свого «походу до Верховної Ради». І якщо робити це у публічній площині найближчими тижнями, певно, і недоречно, оскільки всі зусилля та кроки губитимуться у жорнах нинішньої боротьби за крісло Глави держави, ніхто не заважає потенційним лідерам парламентських політсил займатись організаційною підготовкою.
«Насамперед це стосується тих, хто не має свого ядерного електорату (як, приміром, Ігор Смешко). Вони повинні вже зараз працювати день і ніч для того, щоб розраховувати на таку ж, як і 31 березня, підтримку під час парламентських виборів.
Якщо ж сидіти, склавши руки, чи ще гірше — торгуватися з більш успішними кандидатами в президенти, можна все втратити: виборці «підуть» до інших, більш активних політиків», — радить Віталій Бала.
3. Які змі­ни «під Пре­зи­ден­та» мож­ли­ві в пар­ла­мен­ті?
У понеділок з’явилась інформація про створення у Верховній Раді міжфракційного об’єднання «За Зеленського». Про це повідомив колишній кандидат у Президенти, народний депутат Віталій Купрій. «Я подав відповідні документи до канцелярії. І завтра про це мають оголосити з парламентської трибуни», — розповів парламентар.
За його словами, до цього об’єднання вже «приєдналися кілька депутатів», однак назвати прізвища цих колег Купрій відмовився.
«Процес гуртування частини парламентарів довкола того чи іншого впливового політика (особливо — потенційного Президента) цілком природний, — каже політолог Віталій Бала.
Незалежно від того, переможе чи програє Володимир Зеленський у другому турі, він має непогані шанси на створення доволі потужної фракції в майбутній Верховній Раді. Й охочих скористатися можливістю зберегти депутатство, виявивши лояльність до нього, думаю, вистачає.
Це можуть бути й мажоритарники, котрі хочуть потрапити до дев’ятого скликання парламенту під прапорами Зеленського, і люди, які вже не мають шансів опинитись у прохідних частинах списків тих чи інших політсил. Адже нині щонайменше половина складу ВР не може розраховувати на безпроблемне потрапляння до наступного парламенту. І приналежність до потенційного списку партії «Слуга народу» для них — чи не останній шанс».
А ось кількість тих, хто «приєднався», напряму залежатиме від того, чи стане Зеленський Президентом. Поки що ж ідеться про неформальне об’єднання. Утім, Віталій Купрій спрогнозував, що в разі перемоги його фаворита кількість прибічників Зе! під куполом суттєво збільшиться. І натякнув, що може йтися навіть про «кістяк майбутньої коаліції».
Політолог Микола Давидюк визнає, що подальший розвиток ситуації в країні справді залежить від подій у перші дні після інавгурації Глави держави. Якщо Зеленському (у випадку перемоги) вдасться створити нову коаліцію і сформувати Кабмін, варто чекати реалізації одного сценарію — «пришвидшеної» концентрації влади.
Якщо ж зробити цього Зе! на вдасться — розрахунок буде вже на парламентські вибори. Те ж саме і з Порошенком — його дії залежатимуть від того, чи залишить він на чолі уряду Гройсмана, чи поміняє (або, принаймні, спробує поміняти).
За­мість вис­нов­ків: ду­ма­ти — аби не «про­фу­ка­ти» кра­їну
Водночас, аналізуючи перебіг «атипової» виборчої кампанії, експерти застерігають: нині як ніколи високий ризик того, що з водою обіцяних змін політики й політтехнологи випадково (а чи й навмисне) виплеснуть і дитя — заподіють непоправної шкоди країні.
«Тональність та форма виборчої кампанії, нав’язані одним та сприйняті іншим учасником другого туру, посилюють імовірність поствиборчої дестабілізації та роздраю. Кандидати мали б схаменутись і послабити градус напруженості.
Принаймні, пам’ятати про необхідність збереження певних «червоних ліній», які не можна переходити за жодних обставин. Інакше — ймовірний хаос», — застерігає Микола Давидюк.
Причому ризики втілення такого (однозначно «неукраїнського» сценарію) можливі не тільки у міжвиборчий період, а й після парламентських перегонів — можливо, навіть більшою мірою.
Аби створити запобіжники, що унеможливлять такий розвиток подій, на думку політологів, важливо найближчими місяцями здійснити певне цементування державних інституцій та закріпити невідворотність продовження ключових реформ.
Приміром, у жодному разі не можна допускати спроб скасувати декомунізацію, децентралізацію, міняти структуру антикорупційних органів. А спокуси скасування окремих законів справді існують.
«Тому навіть у непростий період між другим туром президентських виборів і виборами парламенту не зле було б «зашити» частину принципових для країни орієнтирів у Конституцію, ухвалюючи відповідні рішення трьомастами голосами (хоча, як не прикро, шансів зробити це за нинішніх умов, вочевидь, небагато. — Ðåä.).
Це гарантує країні стабільність — навіть при значному рівні хаотичності в політикумі», — підсумовує Давидюк.
І, звісно ж, головне, аби ні в кого не піднялася рука (точніше, понад 300 депутатських рук) для того, щоб ревізувати доленосні для країни конституційні положення, зокрема щодо європейської і євроатлантичної інтеграції.

Вла­ди­слав ОБУХ, Укр­ін­форм