Десятирічна державна програма, зокрема, передбачатиме такі заходи, як «поліпшення якості викладання державної мови в навчальних закладах, сприяння вивченню української мови іноземцями, розробка дистанційних та онлайнкурсів з вивчення української мови, введення в установленому порядку сертифікаційного іспиту з української мови для осіб, які подають клопотання про прийняття до громадянства України».
Пропонується врахувати у програмі механізми щодо зміцнення державного статусу української мови, її захисту і розвитку, забезпечення дотримання посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування вимог закону про обов’язковість використання державної мови при виконанні своїх посадових обов’язків, недопущення дискримінації української мови тощо.
...В усі часи і в усіх народів, які населяли нашу планету, мова, за влучним висловом стародавнього філософа, була найпершою ознакою їх національності. А окупанти, захоплюючи чужі території, починали своє панування з утисків, а то й заборони мови поневолених народів. Українці, впродовж століть не маючи власної держави, як ніхто інший, знають, що таке мовна дискримінація.
Наприклад, за часів Російської імперії та СРСР було видано понад 400 указів, розпоряджень і наказів, спрямованих на дискримінацію української мови!..
На календарі — 2018 рік. Сконали і Російська імперія, і радянська, а Україна стала суверенною державою. Та мовні проблеми залишилися. Так, вони зовсім інші, але все ж є. У більшості випадків — штучно створені різними пройдисвітами від політики як у середині країни, так і за її межами. Насамперед у Росії.
Адже про утиски російськомовних громадян в Україні, абсолютна більшість яких, до речі, проголосувала у грудні 1991 року за незалежну Українську державу, розмови почалися ще на початку 90х. Саме під гаслами про захист російськомовного населення Донбасу і розпочався «визвольний похід» путінської орди на нашу землю навесні 2014го.
Останнім часом до хору наших «північних друзів» — з мовного і не лише питання — долучилися навіть ті країни, які свого часу натерпілися від «братівросіян», і ми аж ніяк не очікували почути від них того, що почули. Маю на увазі передусім поляків, угорців, румунів, болгар і молдаван.
Найбільше їх збурила стаття 7 Закону України «Про освіту», який нещодавно ухвалив наш парламент. Особливо та її частина, в якій ідеться про те, що мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна мова. При цьому вони чомусь «не помічають» ще одного абзацу даної статті, в якому чітко сказано:
«Особам, які належать до корінних народів і національних меншин... гарантується навчання рідною мовою поряд з українською в комунальних закладах дошкільної і загальношкільної освіти».
Даний закон передбачає, що діти, які підуть до школи 1 вересня 2018 року, навчатимуться протягом перших 4 років рідною для них мовою. Наприклад, угорці — угорською, поляки — польською. А вже у базовій школі — починаючи з 5го класу — запроваджуватимуть предмети, що вивчають державною.
При цьому представники нацменшин, які стали першачками до ухвалення цього закону, тобто до жовтня 2017го, мають перехідний період до 2020го. Протягом цих трьох років вони мають підготуватися до навчання українською. Співвідношення кількості предметів визначатимуть залежно від особливих умов навчання кожної окремої меншини.
Наприклад, угорська та румунська — це мови іншої мовної групи, їх дітям учити важко. Саме тому для цих меншин предмети запроваджуватимуть більш поступово. Оскільки болгарська та польська належать до слов’янської мовної групи, то діти, для яких одна з цих мов — материнська, легше опановують українську.
В ідеалі у старшій школі співвідношення предметів, які вивчають державною та материнською для меншин мовами, має становити 60 на 40: 60% навчального часу заповнить українська мова, а 40% — материнська мова учня. За словами міністра освіти і науки України Лілії Гриневич, таке співвідношення є оптимальним.
— Знаєте, є жарт про те, як зайцю, пташці та черепасі дали завдання за однаковий час подолати певну дистанцію. На цьому прикладі очевидно, що уніфікований підхід для всіх — хибний шлях.
Наша ціль — привести кожну українську дитину до певного рівня оволодіння українською мовою на етапі закінчення загальної середньої освіти, враховуючи потреби тієї чи іншої групи. І ми це зробимо, в цьому питанні не може бути компромісів, — наголошує пані Лілія.
Мовний закон передбачає, що у закладах освіти один або кілька предметів, окрім державної, можуть викладатись офіційними мовами Європейського Союзу. І цей пункт дужедуже не сподобався росіянам, які поспішили розголосити на весь світ, що «найбільшому геноциду піддається російська мова», мовляв, російську кляті бандерівці не включили до списку цих мов, «забувши», що вона не є офіційною мовою ЄС, оскільки РФ не входить до цієї організації!..
Стаття 7 Закону України «Про освіту», яка викликала такий переполох серед можновладців деяких сусідніх країн, з’явилася невипадково. Адже чимало випускників шкіл із числа національних меншин не можуть скласти ЗНО.
Так, за словами заступника міністра освіти і науки України Павла Хобзея, торік дві третини учнів — представників угорської нацменшини Закарпаття — отримали з української 1–3 бали. І це за 12бальною шкалою!..
— У 2016 році понад 60% школярів, котрі належать до угорської та румунської меншин, узагалі не зуміли подолати поріг «склав — не склав» тестування з української мови, — каже пан Хобзей.
Інакше як дискримінацією їхніх власних прав дану ситуацію важко назвати. Адже вони не можуть продовжити навчання в українських вишах, не зможуть і працевлаштуватися на державній службі, — вважає посадовець.
Іншими словами, система, що склалася в окремих регіонах нашої держави, порушує право громадян на працю, яке, між іншим, закріплене в Конституції України. І тому не виключено, що з часом та ж Угорщина чи Румунія пред’явили б Україні претензії.
Мовляв, у ваших вишах практично немає представників наших національних меншин. І тоді б нашим чиновникам від освіти, МЗС довелось би пояснювати, чому їх там немає — через брак знань, що й завадило їм скласти ЗНО.
Прикладом того, як потрібно захищати свою мову, може бути Франція — провідна країна Європейського Союзу. В законі, який регламентує використання французької, сказано:
«Французька мова є основоположним елементом ідентичності і національного надбання Франції. Французька мова є мовою викладання, трудових відносин, торгівлі і державної служби».
Згідно з чинним законодавством країни написи чи оголошення складають французькою, а якщо зроблені з порушеннями і попередження не дало результату, то порушника позбавляють права користування майном.
Усі договори теж складають державною мовою. При цьому «не повинні містити іноземних висловлювань і термінів, якщо є відповідні французькі висловлювання і терміни».
У Франції існує Міністерство культури і французької мови, а в статуті Французької академії, заснованої ще 1635 року, записано, що захист і збереження чистоти мови є головним її завданням. При цьому ніхто не звинувачує французів у надмірному тяжінні до рідної мови.
Погляньмо на ситуацію в тих країнах, які так занепокоєні мовним питанням, і дізнаємося, що там далеко не все гаразд. Наприклад, за словами першого заступника Голови Верховної Ради України Ірини Геращенко, в Угорщині та Румунії, які найбільше критикували освітній закон України, немає жодної української школи.
Так, у Румунії є 5 шкіл з українськими класами і частковим вивченням української мови та один ліцей на 200 учнів, але немає жодної повноцінної школи чи дитячого садочка.
А ось в Україні функціонує 71 угорська школа, де викладання з першого по одинадцятий клас ведеться угорською ж мовою. Про Росію, де найбільше галасують, й казати нічого: за багатомільйонної української національної меншини там не побачите жодного україномовного класу, не кажучи вже про щколи чи гімназії. Навіть у районах масового проживання українців, приміром у Тюменській області, їх немає.
Бернард Шоу якось сказав: «Якщо людина не знає мови народу, на землі якого проживає, то вона є або гостем, або окупантом, або не має розуму». Додати до цих слів нічого...

Сергій ЗЯТЬЄВ