Єдине, що трішечки бентежило: чи й справді саме ця людина була здатна здійснити всі ті терористичні акти, котрі їй «навішали» вітчизняні службісти?
Власне, це запитання не залишається риторичним і досі. Хоча, скажімо, голова СБУ Василь Грицак невдовзі після цього гучного затримання заявляв, що Рубан мав намір здійснити терористичний акт у центрі міста з використанням 120-міліметрових мінометів.
А далі пішли не менш гучні заяви й від інших високопосадовців нашої держави, котрі мають боронити нашу з вами безпеку.
До слова, сам затриманий стверджує, що ніби лише виконував роль водія мікроавтобуса, завантаженого меблями, і гадки не мав, що в тих самих меблях було заховано ще. Звісно, в подібну нісенітницю повірити складно.
Конспірологічних версій у цій ситуації не бракує. Так, чимало спостерігачів звертають увагу на Віктора Медведчука, оскільки зв’язок Володимира Рубана з «Українським вибором» і його ідейним натхненником особливо й не приховувася. Хоча, з іншого боку, широкого розголосу довоєнне минуле пана Рубана не надто й афішувалось у ЗМІ. Відтак нагадати деякі віхи його біографії, вочевидь, не завадить.
Отже, після Помаранчевої революції Володимир Рубан серйозно займався поліграфічно-видавничою діяльністю. Великі інвестиції у нього чомусь з’явилися саме в той час, коли російський уряд зрозумів, що може безповоротно втратити Україну та вплив на її населення.
Як зазначається у підготовленій на цю тему презентації аналітиків СБУ, у 2004—2005 роках Володимир Рубан створив низку видавничих та поліграфічних підприємств, котрі за рахунок спонсорських коштів із Російської Федерації спеціалізувалися на випуску проросійських агітаційних матеріалів.
На російські кошти Рубан видавав і поширював періодику, підручники й літературу про велич Росії та Путіна. Також ним було надруковано антиукраїнську псевдонаукову «монографію» Олександра Карєвіна «Українська мова», в якій, зокрема, стверджувалося: «Українська мова створювалася штучно, з політичних міркувань. Аби розірвати минулу єдність Русі, відірвати Малоросію від Великоросії». Як мовиться, після такої цитати якісь коментарі — зайві.
Власне, за участі Віктора Медведчука Рубан почав займатися й полоненими, але вже під егідою «Офіцерського корпусу». При цьому він чомусь «прив’язував» себе до СБУ та одного з колишніх її голів Ігора Смешка.
Вочевидь, саме тому позаторік, після того як Рубан почав виступати із заявою про те, що він буцімто їздив на зустріч із представниками до Мінська, відомство розповсюдило прес-реліз, у якому серед іншого наголошувало: «Українська державна влада не уповноважувала цю особу вести перемовини з незаконними збройними формуваннями».
Звісно, існують факти того, як на початку війни Рубан успішно витягнув із полону російсько-терористичних військ не одного українського воїна. І саме за це чимало вітчизняних журналістів, зокрема й переконаних патріотів, готові були, зціпивши зуби, вибачити йому попередню сумнівну діяльність.
Але й цей напівміф про копітку роботу Рубана досить швидко було розвіяно. Адже, як свідчать окремі ветерани АТО, пояснюється тут усе дуже просто: Рубан формував списки на обмін, а через Віктора Медведчука передавав їх Захарченку та іншим ватажкам бандформувань.
Основна роль у цих процесах, таким чином, належала не нинішньому затриманому, а його всесильному кураторові. І ще одна важлива деталь: домовлятися про обмін за своїми списками Рубан їздив не на лінію розмежування, а безпосередньо в окупований Донецьк.
Широкого розголосу набула також перепалка між Рубаном та звільненим із полону українським військовим Дмитром Кулішем, котрий пробув у заручниках цілий рік. 2015-го, зустрівши Рубана біля Верховної Ради, Куліш прямо звинуватив його у надто близьких зв’язках із терористами. А заразом і в тому, що замість нього все насправді вирішує Віктор Медведчук.
Утім, навіть при всьому згаданому і не згаданому за браком місця, сумнівному досьє Рубана нинішнє його затримання також не позбавлене білих плям. Так, пригадується, як ще торік у лютому Володимир Рубан і народний депутат України Надія Савченко відвідали окупований Донецьк. За припущенням українських спецслужб, вони перетнули лінію розмежування в невстановлених місцях.
Так от, саме після цього Служба безпеки України скасувала дозвіл на перетин лінії зіткнення Володимиру Рубану. Щось не пригадується, щоб ту заборону впродовж року, що минув, було скасовано... Однак нині Рубана було затримано саме при виїзді з непідконтрольної території.
Тому запитання — як саме він туди потрапив, залишається відкритим. Як і ще одне: якщо в’їхав на окуповану територію нелегально, керуючись «дірками», що, безумовно, є на лінії розмежування, то чому ж повертався в Україну через цілком офіційний «Майорськ»?
Дуже хочеться вірити, що подальше слідство розставить усі крапки над «і» у цій справі. Принаймні, на оптимізм налаштовують бодай слова генерального прокурора Юрія Луценка. Він, зокрема, запевнив, що затримання на лінії зіткнення було невипадковим і пообіцяв резонансний поворот цього детективного сюжету.

Ярослав ГАЛАТА