Пізніше була енергетична блокада з боку України, здійснена активістами, передусім кримськотатарськими. Також далася взнаки відмова України від експорту до анексованого півострова електроенергії. А ще раніше активісти блокували в’їзд фур із продуктами.
Верховна Рада офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Росією Криму і Севастополя. У жовтні минулого року Президент Петро Порошенко підписав відповідний закон. Міжнародні організації визнали анексію Криму незаконною і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій проти Москви, однак Росія й надалі заперечує окупацію півострова і називає події в Криму «восстановлєнієм історічєской справєдлівості».

Та­тар­ська прав­да
За даними міжнародної правозахисної організації Amnesty International, після анексії Криму на півострові непоодинокими є випадки зникнення кримських татар. Правозахисники також наголошують: самопроголошене керівництво Криму обмежує свободу вираження поглядів, зібрань і об’єднань.
«До тих, хто відкрито симпатизував Україні, вживалися жорсткі заходи у відповідь. Найбільше постраждали кримські татари. Їхні публічні заходи постійно забороняли. ЗМІ, які працювали кримськотатарською мовою, були змушені закритися, у лідерів регулярно проходили обшуки в будинках, проти них порушувалися кримінальні справи, їх арештовували за політично мотивованими звинуваченнями», — сказано у звіті згаданої правозахисної організації про дотримання прав людини у світі у 2015—2016 роках.
Згадуються в документі і репресії щодо Меджлісу кримськотатарського народу та його представників, затримання проукраїнських активістів і вироки режисеру Олегу Сенцову та його побратимам, яких російський суд визнав винними в організації терактів у Криму.
Два тижні тому верховний суд Криму, підконтрольний Росії, розпочав розгляд позову про повну заборону Меджлісу кримськотатарського народу. На першому засіданні звинувачення зажадало долучити до справи документи, які, за версією російського слідства, підтверджують, що дії представницького органу кримських татар є «протиправними та екстремістськими».
Показово, що в ООН закликали Росію не допустити заборони меджлісу. Євросоюз також висловив стурбованість із приводу цього так званого судового розгляду. Тим часом, народний депутат України, один із лідерів кримських татар Мустафа Джемільов нещодавно нагадав: російська влада на початку анексії намагалася домовитися з меджлісом. «Зокрема, обіцяли ухвалити постанову про забезпечення представництва кримських татар у структурах нової, так званої влади Криму не менше, ніж 20 відсотків. Крім того, лунали слова про відновлення історичної топоніміки та про вирішення всіх соціальних проблем. Але на ділі все звелося до репресій», — констатує Мустафа Джемільов.

За­хід до­по­мо­же?..
Президент Петро Порошенко нещодавно заявив, що деокупація Криму буде проводитись у рамках формату «Женева плюс». Принаймні, українська сторона вже ініціювала створення міжнародної групи зі звільнення анексованого півострова, до якої в ідеалі мають долучитися Євросоюз, США та країни — гаранти Будапештського меморандуму.
Однак чимало експертів збігаються на думці, що повернення Криму в Україну залежить не стільки від зовнішніх факторів, скільки від внутрішніх. Наприклад, ексміністр закордонних справ Володимир Огризко дотримується думки, що Україна якнайшвидше має стати успішною державою. «Тоді люди, які опинилися в силу цих обставин поза межами фактичної України, матимуть прекрасний приклад перед очима. Той приклад, який ми зможемо подати кримчанам, і буде вирішальним.
Я в цьому контексті згадую ситуацію, яка сталася багато років тому між Західною та Східною Німеччиною. Саме приклад нормального, демократичного, вільного, заможного життя в Західній Німеччині був головним для настроїв у Східній, хоч якою шаленою була тоді комуністична пропаганда всередині і яким потужним був тиск Москви на жителів Східної Німеччини», — переконаний дипломат.
«Звісно, Росію треба змушувати робити певні кроки, — продовжує Володимир Огризко. — Хоча й важливо мати країнуагресора за столом переговорів, до практичних наслідків це навряд чи приведе. За прикладами далеко ходити не треба. Достатньо поглянути на участь Москви в переговорах у Мінську, а також стосовно Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. Водночас посилення військовополітичної співпраці з Польщею, Румунією, Болгарією, Туреччиною та Балтійськими країнами може спричинити адекватну відповідь, і це буде серйозним чинником впливу на Росію».
Володимир Огризко не поділяє точки зору деяких аналітиків, які стверджують, що Володимир Путін своїми діями на Донбасі, а тепер ще й у Сирії, завів питання Криму в тінь. Показово, що значна частина світової дипломатії в цьому з ним солідарна. Скажімо, широковідома українцям американка Вікторія Нуланд, виступаючи перед комітетом у закордонних справах сенату, зокрема, заявила: «Ми будемо продовжувати працювати з Україною щодо реалізації Мінських угод, а також працюємо з європейськими партнерами, щоб Росія залишалася під санкціями, доки вона не виконає своєї частини угод. І, звичайно ж, санкції щодо Криму мають залишатися доти, доки Кремль нав’язує свою волю цій частині української землі».
Водночас державний департамент США з нагоди другої річниці анексії Криму виступив із заявою, в якій закликає Росію припинити окупацію і повернути Крим Україні: «Ми, як і раніше, глибоко стурбовані ситуацією в окупованому Росією Криму, де окупаційна «влада» придушує інакомислення і де етнічні та релігійні меншини, особливо кримські татари та етнічні українці, зазнають серйозних репресій. Неурядові організації та незалежні засоби масової інформації, як і раніше, мовчать або витіснені, міжнародні спостерігачі, як і раніше, позбавлені доступу до півострова», — йдеться в заяві зовнішньополітичного відомства США.

Що ро­би­ти?
Але самої підтримки міжнародного співтовариства на сьогодні недостатньо: Україна самостійно мусить робити кроки щодо повернення півострова. На превеликий жаль, досі немає дієвої державної стратегії деокупації Криму, а всі дії стосовно повернення Автономної Республіки виглядають досить хаотичними. Причому, як з боку держави, так і з боку громадських активістів.
Хоча громадянська активність, напевно, робить значно більше, ніж державні установи. І тут напрошується певна аналогія з подіями на Сході України, де волонтери також відіграють ключову роль щодо забезпечення українських військових усім необхідним. Стосовно Криму слід говорити не про волонтерів, а про правозахисників та організаторів різноманітних акцій, покликаних, принаймні, не забувати про те, що півострів має повернутися до складу нашої держави.
З іншого боку, саме влада зараз повинна взяти ініціативу в цьому питанні на себе. Зокрема, стати координатором у процесі повернення українського півострова. Політолог кримського походження Тарас Березовець вважає, що створена нещодавно Служба з питань деокупації Криму, за великим рахунком, є фікцією, оскільки не має достатніх повноважень. «Сьогодні основний тягар у цьому процесі взяли на себе Меджліс кримськотатарського народу і експертне співтовариство. А в першу чергу необхідна державна стратегія щодо повернення півострова: економічна, військова і гуманітарна», — запевняє експерт.
Виходячи з логіки процесу, держава повинна створити окреме відомство, яке займеться цим питанням. Його має очолити людина, як мінімум, у статусі міністра, а ще краще (як вважають окремі кримські експерти) — у статусі ще й віцепрем’єра, щоб мати більше можливостей.
Президент Петро Порошенко вже дав доручення Раді національної безпеки і оборони підготувати стратегію деокупації Криму. Засідання РНБО, на якому така стратегія буде ухвалена, може відбутися до кінця березня.
Крім цього, Верховна Рада повинна надати легітимність процесу повернення Криму, ухваливши відповідні закони. Бо ж досі, по суті, маємо лише запізніле рішення від березня 2014го, котре повернуло кримським татарам статус корінного населення півострова. Зрозуміло, що й це, і багато інших потенційних рішень поки що існуватимуть лише на папері. Але, за цих обставин, потрібно робити хоча б такі кроки.
Насамперед, необхідно відновити повноваження Ради Міністрів Криму у вигнанні зі штабквартирою в Києві чи в Херсоні. Крім цього, необхідно забезпечити можливість обрання народних депутатів, які будуть представляти республіку в парламенті. Нагадаємо: відповідно до чинного поділу округів, від Криму та Севастополя у приміщенні «під куполом» мають законотворити дванадцять народних обранців.
До пакету необхідних законів мають входити розширення прав тимчасово переміщених з півострова осіб, щоб вони могли обслуговуватися в українських банках і брати участь у виборах.
Необхідно також забезпечити можливість для кримських студентів вступати в українські вузи, адже зараз держава не визнає дипломи, видані на півострові. Також необхідно відновити діяльність Таврійського національного університету.
Ефективним кроком було б і формування в Збройних Силах України окремого батальйону «Крим», де могли б служити вихідці з півострова різних національностей. Також треба відновити українську теле і радіотрансляції для мешканців окупованого півострова.
Експерти запевняють: для того, щоб наблизити дату повернення Криму, потрібна консолідація зусиль України, її зовнішніх партнерів, експертів та представників ЗМІ. На жаль, станом на сьогодні Крим лише час від часу потрапляє в центр уваги наших західних партнерів. А їх, у свою чергу, також дезорієнтує відсутність в Україні чіткої політичної позиції з питань повернення півострова.
Ні для кого не секрет, що повернення Криму — надзвичайно тривалий і болісний процес. Мабуть, деокупація Криму не відбудеться раніше, ніж президентом Росії перестане бути Володимир Путін. Але починати цей процес, щоб його успішно завершити, необхідно вже сьогодні. Недаремно ж народна мудрість говорить, що під лежачий камінь вода не тече.
Ярослав ГАЛАТА