Сім років тому, на початку 2009-го, тоді майже всесильна партія регіонів не змогла знайти голосів для відставки уряду Юлії Тимошенко. Так і не знайшовши партнерів у сесійній залі та не домовившись із тодішнім президентом Віктором Ющенком, «регіонали» сконцентрувалися на інших завданнях, а Кабмін продовжив працювати аж до весни 2010 року.
При цьому в країні, як і зараз, проте в менших масштабах, вирувала економічна криза, а прем’єр та президент продовжували з’ясовувати стосунки доти, доки навесні 2010 року державу очолив Віктор Янукович. Показово, що і Юлія Тимошенко, і Віктор Ющенко прийшли до влади на хвилі Помаранчевої революції, а їхні політичні сили спершу намагалися працювати в рамках спільної коаліції.
Цими днями невдала відставка уряду Арсенія Яценюка зафіксувала початок нового етапу в кризі довіри до влади. Згідно з останніми опитуваннями соціологічної групи «Рейтинг», діяльністю глави Кабміну задоволені всього 8 відсотків опитаних (дехто зі спостерігачів навіть цю цифру вважає дещо завищеною). Тоді як відставку уряду підтримують 70 відсотків респондентів.
Для порівняння: ще зовсім недавно, восени 2015-го, уряду Арсенія Яценюка довіряло близько 13 відсотків українців, а 60% — підтримали б відставку. Однак це лише один бік медалі. Другий полягає у відсутності єдності серед учасників коаліційної (чи тепер уже правильніше говорити, екс-коаліційної?) більшості.
Жоден з учасників вистави під назвою «відставка уряду» тепер не знає, як Кабмін у нинішньому складі збирається співпрацювати з парламентом, який зібрав достатню кількість голосів про визнання незадовільною роботу уряду, та 194 депутати якого проголосували за його відставку.
Вихід зі складної ситуації доведеться знаходити, адже згідно із законодавством, питання про відповідальність Кабінету Міністрів не може розглядатися Верховною Радою більш ніж один раз протягом чергової сесії. Як відомо, нинішня парламентська сесія розпочалася буквально щойно — 2 лютого. Більше того, згідно з календарним планом, упродовж трьох (!) наступних тижнів парламент не працюватиме в сесійному режимі.
Хоча, зважаючи на не надто втішні реалії української політики, можливо, вирішувати наболілі кризові явища без постійних виступів з трибуни нашій «еліті» буде навіть простіше... Вочевидь, передусім, ітиметься про так зване переформатування коаліції, якої, де-факто, не існує з 16 лютого.
Так, фракція «Народного фронту» в повному складі не проголосувала за відставку уряду, у «БПП-«Солідарність» знайшлося лише 97 голосів, «Батьківщина» та «Самопоміч» практично в повному складі підтримали рішення про недовіру Кабміну. Після невдалої відставки в кулуарах парламенту почали лунати думки про домовленості між Яценюком та Банковою.
Позавчорашня вечірньо-нічна зустріч фракції «БПП» з Петром Порошенком, де останній, за свідченням очевидців, бурхливо висловлював здивування: чому Арсеній Яценюк не прислухався до його поради і не подав у відставку сам, лише додала неприємних запитань. Бо, по суті, кожна з груп «БПП» трактує ситуацію на свій лад. Для розвитку партійної демократії це, можливо, й добре, але для єдності країни, котра перебуває в жахливій ситуації,— навряд чи...
Тим часом фракція «Батьківщина» розпочала власну гру, заявивши про відкликання з уряду міністра спорту за своєю квотою — Ігоря Жданова. Останній на пропозицію соратників не пристав, залишившись працювати в уряді. В «Батьківщині» на подібні «вольності» відреагували миттєво, виключивши Жданова з партії.
Ще один показовий момент зводиться до наступного: якщо одразу після невдалого голосування за відставку Кабміну Юлія Тимошенко ще вагалася, чи залишати «Батьківщині» лави коаліції, то вже наступного дня рішення стало остаточним.
«Фракція сьогодні на своєму ранковому засіданні вирішила зробити єдино можливий крок. Цей крок — до виходу з коаліції. Ми мусимо констатувати, що коаліції демократичних сил, проєвропейської коаліції в цьому парламенті ніколи не існувало. Завжди існувала кулуарна, тіньова коаліція», — як зазвичай патетично заявила Тимошенко.
Своєю чергою, фракція «Самопомочі» також заявила про обговорення наміру вийти з парламентської більшості. Позавчора, пізно ввечері, лідер фракції Олег Березюк побував у Президента, де обговорювалася ситуація, що склалася в державі.
Однак, за словами самого Березюка, чіткої відповіді Порошенкові, як далі діятиме «Самопоміч», він не дав, пославшись на продовження обміну думками. На момент написання цього тексту цей обмін ще також тривав, хоча лідерами «Самопомочі» було обіцяно оголосити свій «вирок» коаліції саме 18 лютого. Таким чином, навіть без чергових демаршів, ситуація лише погіршується. Знайти вихід із складної ситуації всім учасникам буде непросто.
На заваді, передусім — власні інтереси, підкріплені грою олігархічних груп. «Провал голосування за відставку уряду — це результат змови олігархів Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського та Сергія Льовочкіна — з одного боку і Петра Порошенка та Арсенія Яценюка — з іншого. Те, що відбулося в залі, й події минулого тижня було добре зрежисованим спектаклем, в якому роль вимушеної жертви грав генпрокурор Віктор Шокін», — підкреслив народний депутат із пропрезидентської фракції Мустафа Найєм.
Доки ж політики вигадуватимуть нові схеми «вимушених компромісів», звітуватимуть про успіхи в реформуванні країни та непередбачувану ситуацію на фронті, пересічні українці робитимуть власні висновки. Безумовно, невдала відставка уряду, як і будь-яка ситуація, має свої плюси та мінуси. Спробуємо їх проаналізувати.
ПОЗИТИВИ
Варто відзначити, що позитивного ефекту від збереження уряду Арсенія Яценюка просто не існує в природі. Але деякі «плюси» усе ж таки віднайти можна.
По-перше, умовна «єдність» політичних гравців надає певні позитивні сигнали для Заходу. Однак також із багатьма-багатьма «але».
Як ми вже повідомляли, нещодавно відкликали свої заяви про відставку одразу четверо міністрів, після чого Арсеній Яценюк назвав Кабмін «єдиною командою, яка прийшла разом і піде також разом». Нинішня ситуація з Ігорем Ждановим лише підсилює подібну тенденцію.
Парламент схвалив низку євроінтеграційних законів. Утім, з багатьма негативними застереженнями, як-от у законі про електронне декларування, про що європейські представники на чолі з послом ЄС в Україні Яном Томбінським уже встигли вказати у своїх публічних виступах.
Третій «сигнал єдності» для західних партнерів — це власне події другої половини дня 16 лютого. Верховна Рада не змогла відправити у відставку уряд, хоч і визнала його роботу незадовільною. Якщо представники наших союзників пригадують перипетії 2005–2007 років, вони можуть відчути, що українська влада відтоді зробила певні висновки.
Нарешті, ще один сигнал для Заходу — фактична ініціатива Президента з відставки Генерального прокурора Віктора Шокіна. Ця постать відверто не сприймалася не лише в Україні, а й за її межами, вже дуже давно з причин відвертої імітації реформ та боротьби з корупцією.
Усі ці меседжі вкупі можуть позитивно позначитися на ситуації із наданням чергового траншу кредиту МВФ. Разом із тим, як справедливо зауважує чимало депутатів з табору опонентів Арсенія Яценюка, розраховувати виключно на МВФ — далеко не кращий спосіб відродження економіки. Бодай у середньостроковій перспективі. Але зрозуміло, що сьогодні без траншу буде ще значно важче...
По-друге, уряд залишається працювати у «підвішеному стані», а це дає примарну надію на те, що Кабмін хоча б активніше візьметься впроваджувати реформи. Якщо, звісно, тепер йому не заважатимуть депутати з «Батьківщини», «Самопомочі», Радикальної партії. Натомість підтримки у колишніх «регіоналів» з «Відродження» чи Опозиційного блоку, котрі так «люб’язно» нині пожаліли уряд, Яценюк не дочекається.
По-третє, залишається примарна надія таки провести перемовини всередині коаліції та замінити деяких міністрів.
По-четверте, формально країна, принаймні, вже сьогодні не опиниться в черговому стані дочасних парламентських перевиборів, результат яких спрогнозувати надзвичайно складно.
Нарешті, по-п’яте, зберігається умовний політичний баланс, адже в разі відставки Арсенія Яценюка зросли б ризики посилення президентської команди та подальшої монополізації влади. До речі, серед деяких застережень з боку наших західних партнерів не раз звучали й такі.
НЕГАТИВИ
Утім, на цьому перелік навіть умовних «плюсів» від невдалої спроби відставки КМ, завершується. Більше того, деякі «позитиви» можна сміливо переносити і в блок «мінусів». Насамперед, це відсутність перевиборів до Верховної Ради, які дають можливість громадянам вплинути на політичних гравців. Знову маємо ситуацію консервації якогось умовного статус-кво. Це означає, що політики продовжують свято вірити в силу «договорняка», а отже — не боятися впливу громади.
По-друге, поки що консервується ситуація із політичним протистоянням між пропрезидентською та пропрем’єрською командами. Як бачимо, цей фактор уміло використовують інші впливові гравці, передусім — олігархічні групи.
По-третє, міністри розуміють і бачать рівень недовіри до їхніх дій у владі, тож можуть як почати змінювати цю ситуацію, так і вдатися до експериментів. Ще одна загроза — урядова команда замість реформ продукуватиме популізм.
По-четверте, Кабмін та парламент так і не дійдуть спільного знаменника, й усі урядові ініціативи із реформування країни не знаходитимуть підтримки в сесійній залі Верховної Ради. Натомість зростуть ризики так званих «ситуативних голосувань», коли де-юре до коаліції входитимуть одні фракції, а де-факто — голосуватимуть інші. До цієї гри періодично долучатимуться, передусім, депутати з Радикальної партії, як це вже не раз бувало. Ну, а в окремих випадках і вже згадані екс-«регіонали».
П’ятий негативний фактор, вочевидь, найнебезпечніший. Після подій нинішнього тижня може розпочатися масштабна неприхована політична війна всіх проти всіх. Такий сценарій означатиме проведення дочасних і парламентських, і президентських виборів уже на початку 2017 року, адже довіру втратять усі інститути влади.
Більше того, політична криза в умовах масового зубожіння може супроводжуватися ще й вуличними протестами. В часи, коли вулицями міст «гуляє» величезна кількість зброї, це — додаткова небезпека. Уникнути подібного сценарію поки не просто можливо, а вкрай необхідно. Інакше, зрештою, під загрозою опиниться саме існування незалежної України.
Ярослав ГАЛАТА
