— От­же, Вас зня­ли з по­їз­да, який віз Вас до ро­ди­ни в Мос­кву. У чо­му при­чи­на?
— Я приїжджав у Київ на один день подаватися на конкурс на заміщення посади генерального директора Національного культурного центру України в Москві. На зворотному шляху прикордонники перевірили паспорти, зробили міграційні листи, а потім раптово повернулися і сказали: «Збирайтеся, Ви затримуєтесь».
— А як во­ни це по­яс­ни­ли?
— Нічого не пояснили. Вони й самі не знали. Справа в тому, що повідомлення, які поширює по своїх каналах ФСБ, досить таємні. Для порівняння: людина, яка від’їжджає за кордон із Росії, може перевірити, чи дозволено їй залишати країну, звернувшись до відповідної бази, а у випадку з поверненням так не вийде.
Пізніше у транзитній зоні на моє прохання прикордонники відправили запит. Їм прийшла відповідь, що підставою для затримання є пункти 26 і 27 закону Російської Федерації про порядок в’їзду і виїзду з Російської Федерації. Там ідеться про забезпечення порядку, безпеки, запобігання шкоді здоров’ю. Нісенітниця якась.
Так і неясно, чи претензія до мене особисто, чи до моєї роботи в громадських організаціях.
Росіяни, знаєте, символісти примітивні. В день народження Путіна треба вбити Політковську, ракети пустити з Каспійського моря і треба Гіржова зняти з поїзда якраз на Покрову, в День козацтва та захисника України.
— А у Вас бу­ло пе­ред­чут­тя, що якась по­діб­на си­ту­ація мо­же ста­ти­ся? Чи був тиск або на­віть по­гро­зи?
— Казали: «Ти дограєшся». І погрози були. Розумієте, якщо робиш свідомий вибір і йдеш на конфронтацію, то цього можна очікувати. Молодці спортивні ходили за мною по вулицях, телефон прослуховувався. Це ж відчувається. Потім ще приїжджали до Москви наші Олена Бондаренко, Володимир Олійник, Ігор Марков підливати олії у вогонь. З останнім ми побилися навіть через його трактування подій 2 травня в Одесі.
— Що ка­жуть Ва­ші юрис­ти про за­кон­ність цієї си­ту­ації? І чи вза­га­лі у Вас є за­хис­ни­ки?
— Так, справою займається юрист і очільник регіональної української організації «Сірий Клин» в Омську Сергій Винник. Побачимо, що вдасться з’ясувати.
Специфіка ситуації у тому, що необхідно всі запити відправляти через МЗС та Посольство України у Москві, оскільки інших важелів впливу немає.
Світовий конгрес українців і Українська всесвітня координаційна рада потрапили до топлиста небажаних організацій у Росії, а оскільки ми, п’ять регіональних організацій у Росії, є членами СКУ, то автоматично потрапляємо під заборону.
Я взагалі думаю, що ця вся ситуація є продовженням заходів, які російська сторона проводить щодо української діаспори.
За останній час закрито дві федеральні організації: Федеральну національнокультурну автономію українців та Об’єднання українців Росії. Я був першим заступником ОУР, коли нас ліквідували у 2012му. Потім замість ФНКА була створена проросійська українофобська організація, яку зараз очолює Володимир Безпалько. Він до того ж член ради при президентові Росії з міжнаціональних відносин.
От така ось національна політика Росії: якщо ти не виступаєш проти влади, просто танцюєшспіваєш — усе, значить, в тебе вийде.
Можу зробити висновок, що йде зачистка українського руху.
— Прос­то на­пе­ре­до­дні Ва­шо­го ін­ци­ден­ту Ві­рі Сав­чен­ко та­кож за­бо­ро­ни­ли в’їзд у РФ на п’ять ро­ків. Із кра­їни прак­тич­но ви­ча­ви­ли за­кор­дон­ну пре­су. Мож­ли­во, це знак, що по­ча­ло­ся по­лю­ван­ня на най­ак­тив­ні­ших?
— Полювання не почалося, воно триває. Це — ознаки тоталітарної системи. В Росії у людей побутова агресія, ксенофобія, українофобія. У них телевізор перемагає холодильник. Вони виривають із контексту слова якогось маргінального конгресмена, аби подати його слова як поширену на Заході думку.
— Чи мог­ли б Ви ви­ді­ли­ти ко­гось, хто мо­же не­за­ба­ром опи­ни­ти­ся у по­діб­ній до Ва­шої си­ту­ації?
— Мабуть, я такий один. Хоча є ще Валерій Фокович Семененко. Він — член ради директорів Світового конгресу українців від Росії. Попри його поважний вік у нього дуже активна позиція.
Хто буде наступний, я не скажу, бо більше таких бійців я не бачу. Зачистка йде здебільшого глобально, а не точково. Закривають організації або Мін’юст не дає дозволу на реєстрацію.
— Із Ва­ших слів зро­зу­мі­ло, що про­тя­гом остан­ніх 5–6 ро­ків на ук­ра­їн­ські об’єд­нан­ня в Ро­сії чи­нить­ся над­зви­чай­ний тиск. Хтось про­по­ну­вав кон­крет­ний ме­ха­нізм за­хис­ту?
— Ми завжди були заручниками складних українськоросійських відносин. Тиск був іще при Ющенку, при Януковичі. Просто зараз ситуація ще більше ускладнюється. Російська влада завжди шукає больові точки, щоб впливати на Україну, і от діаспора якраз і є однією з основних таких точок. З усіх етносів вона найбільша в Росії.
На зборах СКУ діаспора в Росії недарма завжди йде окремим пунктом резолюції. Ми — найбільша і найпроблемніша діаспора водночас, бо у західних країнах усе спокійно, чесно і демократично. І ще й тому, що там люди менше піддаються асиміляції.
До речі, про асиміляцію, у проміжку між переписами 2002го та 2010 років діаспора наша зменшилася на мільйон (або на третину). Про що це говорить? Вони просто перестали визнавати себе українцями. Іде тиск з боку населення та влади, українцям вказують на недоречність їхньої самоідентичності і показують, на скільки простіше бути «русскім».
— Ча­сом у ЗМІ з’яв­ляє­ть­ся ін­фор­ма­ція про кон­флік­ти в се­ре­ди­ні ук­ра­їн­ської діа­спо­ри в Ро­сії. Ду­маю, во­ни не спри­яють ви­рі­шен­ню проб­лем. По­яс­ніть, що від­бу­ває­ть­ся?
— Тут є два рівні відносин. Поперше, я вже згадував про українофобську організацію Федеральної національнокультурної автономії українців. Спочатку це була абсолютно наша організація, а тепер там змінилося керівництво і свою діяльність вони подають під маркою організації з багаторічною історією. Насправді така «українська діаспора» працює проти українців. Безпалько, який зараз є їхнім керівником, завжди на телебаченні виступає проти України. Це як бджоли проти меду, розумієте.
На другому рівні є так звані земляцтва. Зосереджені вони в основному в Москві, де, між іншим, проживають 254 тисячі українців, це — восьма частина всієї російської діаспори. Керують цими земляцтвами вихідці з Луганська і Донецька. Якщо до російської агресії вони були орієнтовані на прорадянський підтекст, то зараз вони відверто сепаратистські.
— Які ж пер­спек­ти­ви в ук­ра­їн­сько­го ру­ху в Ро­сії?
— Чесно кажучи, перспективи українського руху досить похмурі, зважаючи на реалії. Росія щодня тоталітаризується, повертається до сталінізму. Ліберал — це вже слово з негативним забарвленням. Проблема стосується і їхніх ліберальних рухів і українських організацій, які справді сильно виділяються на тлі всіх інших.
— А що ж осо­бис­то Ви пла­ну­єте ро­би­ти те­пер?
— Зараз — чай попити (жар­тує, три­ма­ючи в ру­ках пер­шу чаш­ку чаю за остан­ні кіль­ка діб), а потім треба дружину сюди забирати, переїжджати і працювати на благо України вже тут. Там я свою справу вже зробив.
Як сказав мені голова УВКР Михайло Ратушний: «Вікторе, це — визнання Ваших заслуг». Від себе додам: ніде не стаєш таким патріотом України, як у Росії.
Дар’я ДЕМ­ЧЕН­КО, Укр­ін­форм