Увесь світ вказує на те, що від цих бомбардувань загинуло понад півсотні мирних мешканців і що там, де впали російські ракети, і близько немає бойовиків «ІДІЛ», натомість російська пропаганда переконує у зворотному.
Можливо, людям, далеким від українських реалій 2014–2015 років, подібна «локшина» і припаде до смаку. Однак громадяни нашої держави мимоволі згадують численні заяви російського керівництва про «зелених чоловічків» у Криму, про «військових відпускників» на Донбасі та багато-багато інших «шедеврів». Особливо в контексті найсвіжішого виступу російського президента на згаданій сесії Генасамблеї ООН.
Загалом ідея «Путіна-миротворця» чи то «Путіна-антитерориста» у виступі глави Кремля була змальована в деталях багатьма ЗМІ. Російський лідер багато говорив про Сирію і менше — про Україну. Експлуатував тему біженців. Апелював до війни й миру. Навіть запропонував створити «широку антитерористичну коаліцію», порівнюючи її з антигітлерівською. Словом, використав увесь арсенал термінів, які українська і західна сторони вже півтора року використовують якраз на його адресу. Уся поведінка російського президента скидалася на відому притчу про злодія, котрий, поцупивши товар, першим же і загукав: «Тримайте злодія!»
Ще одним промовистим штрихом путінського виступу стала фраза про те, що він вважає величезною помилкою відмову від співпраці з сирійською владою. Башар Асад у розумінні російського президента — легітимний глава держави, і вся подальша світова політика щодо Сирії, «ІДІЛ» та біженців мусить виходити саме з цієї аксіоми. Пригадуєте, як довго Володимир Путін іменував «легітимним президентом» ще одного керівника, котрий нині сором’язливо ховається від правосуддя якраз на неосяжних просторах російської держави. Можливо, в Ростові уже зарезервована житлова площа і для сирійського лідера?
Не забувайте...
Утім, ключовим залишається питання: наскільки Захід готовий сприймати всі перелічені сентенції, адже впродовж кількох останніх тижнів чимало аналітиків губилося у припущеннях: чи вигідне Україні нинішнє втручання наших північних агресивних сусідів у сирійські справи? З одного боку, російські війська нібито масово рушили з Донбасу на Близький Схід. З іншого — міжнародне співтовариство в умовах тамтешньої кризи, помноженої на проблему з біженцями, потроху почало «забувати» про Україну. Власне, саме криза з біженцями в Європі — це, мабуть, основний аргумент, який нині ставить сирійське питання для Заходу вище від українського.
Водночас у виступі на сесії Генеральної Асамблеї ООН українського Президента Петра Порошенка червоною ниткою звучала теза про те, що якраз забувати про нашу державу й не варто, бо геополітичні апетити Путіна поки що не вщухають, незважаючи ні на санкції, ні на зниження ціни на нафту.
Тут цікаво відзначити, що Порошенко виглядає абсолютно послідовним. В Україні є чимало супротивників його миролюбної позиції, однак вона цілком вписується і в той настрій, котрий домінує серед західних лідерів. Тож Порошенко має всі козирі: раз ви вимагаєте від України терпляче чекати результатів, то й самі, будьте ласкаві, не залишайте нас з агресором сам на сам.
Петро Порошенко, зокрема, заявив, що питання Сирії, «Ісламської держави», Північної Кореї та інші проблеми не повинні перекривати для ООН пріоритет українського питання. Однією з цілей української сторони на цій сесії він назвав зміну Статуту ООН із тим, щоб позбавити Росію права вето у Раді Безпеки цієї організації.
Тим часом Українська асоціація зовнішньої політики, що об’єднує багатьох колишніх послів України в різних державах світу, розкритикувала те, що українські дипломати не спробували утримувати на порядку денному Генасамблеї питання про територіальну цілісність України. Нагадаємо, воно вже було на порядку денному попередньої, торішньої сесії Генасамблеї ООН, де набрало 100 голосів на користь України і лише 14 — проти.
Експерти Української асоціації зовнішньої політики кажуть, що подібні питання можна тримати на порядку денному роками, і багато держав саме так і роблять. Зрештою, це могло би стати додатковим аргументом на підтвердження позиції Петра Порошенка.
Дипломатична дуель
Більшість експертів (за винятком відвертих супротивників чинного Президента) вважає виступ Глави держави загалом успішним — у контексті чергового пояснення світові російської агресії в Україні. Але ООН, наголошують деякі оглядачі, наразі не відіграє ключової ролі у врегулюванні конфлікту на Сході України. Саме тому промови президентів України та Росії, швидше, варто сприймати, як своєрідну «дипломатичну дуель».
«Президент України висміює Путіна перед ООН», — написала американська газета Washington Post після виступу на загальних дебатах Петра Порошенка. Видання звернуло увагу на те, що навіть не називаючи прізвище російського президента, Глава Української держави цілком очевидно апелював до «миротворчого» виступу Володимира Путіна.
«Останніми днями ми почули від російської сторони примирливі заяви, зокрема пропозицію створити антитерористичну коаліцію та застереження про небезпеку загравання з терористами. Яка гарна історія! Але в неї важко повірити, — зокрема заявляв Президент України у Нью-Йорку. — Як ви можете закликати до антитерористичної коаліції, якщо підтримуєте тероризм прямо у себе під боком? Як ви можете говорити про мир і легітимність, якщо ваша політика — це війна через використання маріонеткових «урядів»? Як ви можете говорити про свободу нації, якщо ви караєте за цей вибір свого сусіда?»
Утім, хоч як дивно, Порошенко не вказав власний рецепт розв’язання кризи на Донбасі. Звісно, в Україні і так знають, що Петро Порошенко свято вірить в успіх Мінських домовленостей. Але цілком вірогідно, що серед присутніх на сесії Генеральної Асамблеї були й такі, хто про «Мінськ-2» чув лише в російській інтерпретації.
Від Генасамблеї до «нормандської четвірки»
Також чимало експертів звертає увагу на те, що вже сьогодні Президент України візьме участь у зустрічі у форматі «нормандської четвірки». Скажімо, колишній посол США в Україні, експерт Інституту Брукінгса Стівен Пайфер, підбиваючи підсумки 70-ї сесії Генасамблеї ООН, зауважив, що «значно більше значення для врегулювання ситуації в Україні матиме зустріч у форматі «нормандської четвірки», запланована на 2 жовтня».
«Мабуть, більше значення матиме те, що заплановано на п’ятницю, коли Президент Порошенко зустрінеться з лідерами Франції, Німеччини і Росії. Вони говоритимуть про імплементацію Мінських домовленостей, — нагадав колишній посол. — На цьому етапі ООН не відіграє великої ролі у врегулюванні конфлікту на Донбасі. Є «нормандський формат», є ОБСЄ. Тож, на мій погляд, Президент Порошенко успішно нагадав про те, що є така українська криза, що Росія чинить агресію. Але, думаю, зараз інші інституції — «нормандський формат», ОБСЄ, ймовірно, за підтримки США і ЄС — працюватимуть над вирішенням цієї кризи».
Також, на думку американського дипломата, навряд чи можна говорити про якісь суттєві зміни у підході до українського питання Москви чи Вашингтона. «Якщо ви послухаєте, що сказав президент Обама, що сказав президент Путін у своїх промовах, очевидно, що у них різні погляди на Україну», — зазначив Стівен Пайфер.
Показово, що після зустрічі Путіна з Бараком Обамою чимало українських аналітиків скептично почали наголошувати на тому, що попри небажання останнього зустрічатися з російським лідером, він провів з ним півторагодинні перемовини. А з Петром Порошенком, мовляв, лише перемовився кількома фразами.
Утім, навряд чи з таких часових відрізків варто робити якісь глобальні висновки. Головне, що Україна отримала підтвердження стосовно підтримки з боку США.
Тактичний удар через дипломатію
Дипломат, колишній посол з особливих доручень Андрій Веселовський в інтерв’ю радіо «Свобода» зауважив, що українській стороні у рамках сесії Генасамблеї ООН варто було приділити більшу увагу роботі з делегаціями інших країн.
«Нам потрібно було активно переконувати тих керівників, які приїхали на сесію, в тому, що ми ведемо справедливу визвольну війну, і в тому, що це Росія здійснює агресію, — пояснює він. — На жаль, за межами великих країн, які грають роль у світовій політиці, про це мало хто знає. Цього не знають люди в країнах Азії, Африки, Латинської Америки, а саме ці країни і є більшістю членів ООН, саме вони голосують».
Також експерт звертає увагу на заяву Генерального секретаря ООН Пан Ґі Муна про те, що план цієї організації з допомоги Україні наразі профінансований лише на 39 відсотків, тобто йому бракує підтримки більшістю країн — членів ООН.
Не варто забувати й про те, що Україна прагне обратися на непостійного члена Ради Безпеки ООН, а для цього також потрібна дипломатична підтримка. Звичайно, нічого надзвичайного статус непостійного члена Ради Безпеки ООН не дає: обговорення української проблематики і так триває в присутності представника нашої держави. А всі ключові рішення ухвалюються виключно п’ятіркою постійних членів.
Проте статус непостійного члена Ради Безпеки ООН може стати ще однією можливістю для України висловити свою позицію щодо ключових міжнародних питань. Це ще один спосіб тиску, додаткова можливість створювати міжнародні коаліції, які б підтримували Україну.
Найголовніше — у такому статусі наша держава мала б важелі активніше відстоювати свої позиції. Та це вже — тема для інших роздумів.
Ярослав ГАЛАТА
