А їхні російські колеги, з одного боку, на всі голоси звинувачують представників країн Євросоюзу у втручанні в українські справи, а з іншого — роблять такі заяви, від яких у кожного нормального українця стискається серце і закипає кров. Чого варта остання заява Сергія Глазьєва про те, що у Віктора Януковича немає іншого виходу з кризи, окрім застосування сили... Або «обґрунтування» необхідності російського втручання нормами Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Таке враження, що на вулиці Грушевського протестувальники використовують саме її...

Тихіше води, нижче трави
Вичікувальна позиція провладних депутатів парламенту, вочевидь, є свідченням візиту Віктора Януковича до приміщення ВР ще минулої середи. Щось зник у регіоналів будь-який запал стосовно можливого переформатування більшості. Очікуваних і широко анонсованих заяв про вихід із фракції ПР поки що не чути.
Дехто з опозиціонерів припускає, що парламентське керівництво зумисне не оголошує таких заяв. Однак, схоже, що представники ПР просто вичікують, традиційно тримаючи ніс за вітром. І на нинішній момент побоюються Віктора Януковича більше, ніж Майдану.
У цьому контексті найбезглуздіша ситуація трапилася в неділю, під час проведення інформаційного мітингу замість традиційного народного віче. Попри морозну погоду, людей на Майдан прийшло дуже багато, отож запросто можна було проводити й віче. Але організатори, мабуть, відмовилися від нього не тому, що не очікували масовості. Просто підготовлених рішень в опозиційних лідерів на той момент не існувало. Уся робота зводилася до підготовки розгляду конституційного питання, котре, наразі, глибоко загрузло в політичному кюветі.
Натомість, зі сцени Майдану виступив депутат-регіонал Віталій Грушевський. Нічого грандіозного присутні від нього не почули (хіба що побачили доволі картинний уклін громадянам). І все-таки відчуття того, що фракція ПР нарешті затріщала, з’явилося. До того ж пан Грушевський був одним із небагатьох регіоналів, котрий не голосував за «закон про амністію» авторства президентського представника Юрія Мірошниченка.
Насправді ж поява Грушевського на Майдані виявилася стовідсотковим блефом. Він не писав заяви про вихід із фракції, і згодом власний виступ розтлумачив лише як висловлення підтримки народу.

Чи скасовані «закони» від 16 січня?
Ситуація у Верховній Раді несподівано загострилася ще й тим, що в окремих обранців від опозиції виникли сумніви з приводу того, чи справді вдалося скасувати «диктаторські» закони, ухвалені більшістю підняттям рук три тижні тому. Депутат Віктор Пинзеник з «УДАРу» звернув увагу на певну неточність: «Ми скасували факт зміни закону, але не скасували саму норму закону, — наголосив він з парламентської трибуни. — З метою виправлення цієї помилки нам слід розробити новий законодавчий акт. Потрібно підготувати дзеркальний закон. Норми, прийняті 16 січня, замінити на норми, що діяли до 16 січня. Нині у нас працює група фахівців. Усі, хто бажає приєднатися, — приєднуйтеся. Ми швидко опрацюємо деталі закону і будемо готові його внести на розгляд Верховної Ради».
Звісно, парламентські «більшовики», як і міністерство юстиції, нині усіляко заперечують факт подібної неточності. Однак, знаючи, якими методами дуже часто любить діяти чинна влада, сумніви в її чеснотах залишаються. Скажімо, авторові цих рядків чомусь уперто пригадується фраза регіонала Михайла Чечетова «Мы их развели, как котят...» Та й справді випадкової помилки виключати не можна. Зрештою, не щодня ж у нас ухвалюють, а потім скасовують законодавчі акти...
Але українські правники звертають увагу на те, що ця умисна чи неумисна неточність може дорого коштувати активістам при розгляді їхніх справ у судах. І перші «дзвіночки» тут уже присутні. Інший опозиційний депутат — Олександр Бригинець із «Батьківщини» — буквально вчора наголошував: активістів Майдану продовжують звинувачувати саме за скасованими статтями.
Перевірити цю інформацію наразі непросто. Хоч би тому, що суди упродовж останніх кількох днів чомусь почали масово переносити розгляди справ стосовно зміни запобіжних заходів до протестувальників. Активісти пов’язують ці факти переважно з тим, що вітчизняна Феміда отримала вказівку вичікувати: як поводитимуться протестувальники стосовно запропонованого у «законі про амністію» звільненню адмінбудівель.

Парламент остаточно «завис»
Хай там як, а поки що ситуація із так званими законами від 16 січня залишається не до кінця зрозумілою. Переголосовувати документи ще раз більшість не бажає. І взагалі — упродовж трьох пленарних днів чергової сесії, що розпочалася цього вівторка, депутатам підкорився лише порядок денний. Та й то — сталося це лише вчора, після підтримки регіоналами, комуністами і більшою частиною позафракційних.
«Більшість» упродовж цих трьох днів продовжувала гнути свою лінію, намагаючись якомога довше затягнути конституційний процес. Фракція ПР, котра, як уже було сказано, поки не «колеться», погоджується на внесення змін до Конституції і перетворення України на парламентсько-президентську республіку. Але тільки шляхом напрацювання нових змін і голосування у два етапи.
За таких умов остаточно внести зміни можна буде не раніше вересня (коли розпочнеться наступна парламентська сесія). І така формула не видавалася б чимось екстраординарним, якби ситуація в державі була стабільною. А так регіонали, як завжди, використовують свій улюблений прийом: спершу довести ситуацію до абсурду (що й було зроблено з Конституцією ще три з половиною роки тому), а потім вимагати від усіх дотримуватися законів та процедур.
Утім, поки що у стінах ВР навіть не було створено тимчасової комісії з напрацювання проекту Основного закону. «Більшовики» дуже цього хотіли, але наразі погодилися, що без участі опозиційних представників така комісія перетвориться на бутафорію.
Слід зауважити, що вчорашнє парламентське засідання відбувалося під посилений акомпанемент протестів. Самооборона Майдану і всі охочі до неї приєднатися зробили символічне коло урядовим кварталом. І хоча підійти до приміщення ВР їм завадили посилені кордони «Беркуту», хода була дуже впевненою і рішучою. Як заявив депутат Андрій Парубій, поки що люди зробили лише попереджувальну акцію, щоб депутати з «більшості» швидше ворушилися в пошуках компромісу.
Хоча поки що залишається незрозуміло: що більше зупинило регіоналів від запровадження довжелезного конституційного шляху: чи марш майданівської «самооборони», чи очікування візиту Віктора Януковича до Сочі, де сьогодні має відкритися Олімпіада? Вістей з Росії ті, хто тримає носа за вітром, точно очікують. І це — також доволі тривожний сигнал.
Плани на перспективу
Тим часом в умовах відносного спокою на вулицях Києва більше уваги до себе почали привертати усілякі культурно-просвітницькі заходи. Скажімо, доволі знаковою подією стало відновлення роботи Відкритого Університету Майдану. Тепер він працює в приміщенні Українського дому. Нагадаємо, це приміщення ось уже майже два тижні також перебуває під контролем мітингарів.
Охочих послухати лекції вистачає. Тим паче, що більшість із них нині стосується побудови в державі справжнього громадянського суспільства. Нинішнє перенесення дискусій на сцену Відкритого Університету Майдану — це ніби своєрідне узагальнення настроїв та ідей, котрі постійно обговорюються в наметах, під час проведення віче, просто на вулицях під час нічних чергувань майданівців...
Своєрідним ноу-хау цими днями стала й поява в Українському домі бібліотеки Майдану. Причому, книжки тут видають під чесне слово: достатньо написати на звичайному аркуші паперу зобов’язання повернути книгу. До речі, найчастіше трапляється так, що відвідувачі бібліотеки разом із прочитаною книгою приносять ще кілька — для того, щоб їх могли читати інші.
Заслуговує на увагу також проведення минулого вікенду в Києві Другого форуму євромайданів. Цього разу захід відбувався у доволі спокійній атмосфері. Принаймні, порівняно з попереднім, котрий проходив у Харкові під акомпанемент постійних розбірок з «тітушками» та штурмів книжкових магазинів і культових споруд.
Результати дискусії на нинішньому форумі засвідчили, що громадянське суспільство в Україні усе ж таки формується. І доволі швидкими темпами. Варто звернути увагу на резолюцію, де представники громадськості формулюють вимоги до членів майбутнього «технічного» уряду. По суті, це — новий погляд на формування органів влади як такі — громадяни хочуть бачити своїми представниками порядних, професійних та вмотивованих людей.
Отже, критеріями відбору до членів уряду Форум євромайданів, зокрема, визначив:
— високі моральні та репутаційні якості (правдивість та повнота подання інформації про себе, членів родини та нотаріально довірених осіб, письмова згода кандидата на повне декларування усіх доходів та видатків, згода на особливий режим контролю його діяльності та проходження поліграфу);
— високий професійний рівень, підтверджений досвідом та успішною реалізацією проектів у певній сфері;
— відсутність корупційних правопорушень;
— незалежність від олігархічних груп та організованих злочинних угруповань;
— невходження до органів виконавчої влади в період 2010–2014 років;
— відсутність іноземного громадянства та співпраці зі спецслужбами іноземних країн;
— відмову від входження до наступного уряду та участі у виборах до Верховної Ради за партійними списками на період двох років після закінчення терміну повноважень технічного уряду.
Не менш цікаві й принципи формування та діяльності такого «технічного» уряду. Зокрема, на думку громадських активістів, прем’єр-міністром має бути людина, яка є моральною, має мандат довіри громадянського суспільства та антикризову програму, підтриману суспільством. Враховуючи нинішні традиції проведення народних віче, вочевидь, мається на увазі, що урядова програма, або, принаймні, її основні тези, мають затверджуватися саме під час всенародного зібрання.
Те ж саме стосується й потенційної урядової команди, адже кандидати в члени уряду, згідно з баченням Форуму євромайданів, мають отримати рекомендацію від суспільних, професійних спільнот та Майдану. А ще — технічний уряд має виходити із законодавчою ініціативою до Верховної Ради щодо отримання додаткових повноважень на перехідний період. Політичним аналітикам із досвідом тут, вочевидь, пригадається 1992-й рік, коли подібні додаткові повноваження отримав тодішній прем’єр-міністр Леонід Кучма. Утім, хто-хто, а Леонід Данилович тоді точно не сприймався в суспільстві як «технічний» керівник Кабінету Міністрів.
А як буде зараз — сказати складно. Тим паче, що подібна ініціатива Форуму євромайданів поки що не надто активно обговорюється серед політиків навіть не першої, а другої і третьої величини. Можливо, ще просто не час виносити ці питання на цей рівень. Але, хоч би там як, а ідеї й напрацювання Форуму євромайданів, як і лекції Відкритого Університету, просто зобов’язані лягти в майбутню скарбничку, котра допомагатиме формувати в Україні подальший план дій.

Ярослав ГАЛАТА