За сюжетом Баба-Яга (Людмила Кондраєва або Ірина Малигіна) не отримала від Діда Мороза запрошення на святкування Нового року. Розгнівана Яга влаштувала справжню катавасію і взяла собі в помічники жадібну Ворону (Алла Бінєєва або Катерина Мірошниченко) та недотепу Лішого (Андрій Попков або Валерій Антонюк).
Безлад триває доти, доки, врешті, з’являється Дід Мороз і наводить в усьому порядок. Завершується це дійство новорічним хороводом, під час якого діти мають нагоду станцювати на сцені, а на ялинці засвічуються новорічні вогники (сценічна катавасія дещо нагадує ситуацію в нашій державі, і мимоволі замислюєшся над тим, що всім нам так бракує мудрого Діда Мороза, який би міг навести лад).
«Завдання театру — розмова з глядачем. Якщо театр закривається від глядача четвертою стіною, то той вариться у власному соку. А наша новорічна інтерактивна вистава — приклад саме відкритого спілкування з глядачем. Вона цікава не лише дітям, а й їхнім батькам, адже дорослі відкривають для себе щось нове, на якийсь час забувають про свої проблеми і неначе самі стають малюками.
Своєю виставою ми намагалися показати, що хай якою багатою є людина, вона не зможе нічого взяти із собою на той світ. І справжніми якраз є не матеріальні, а духовні цінності. Наївно хочеться вірити, що нарешті настане справжній Новий рік, світ умиється святковою хрещенською водою, люди згадають, що вони люди, а не смітник прикрас», — розповів режисер-постановник Юрій Потапенко.
Звичайно, у виставі можна знайти певні недоліки. Проте її досить тепло сприйняв юний глядач, що є найсправедливішим глядачем у світі. І те, як добре діти йдуть на контакт, — переконливий доказ талановитості акторів. Ця постановка — результат колективної праці, адже не лише режисер, а й усі виконавці стали повноцінними творцями спектаклю. До речі, Катерина Мірошниченко, Ірина Малигіна, Людмила Кондраєва та Сергій Савельєв уперше працювали з дитячою аудиторією.
Окремо слід сказати про оформлення сцени та костюми персонажів. Казковий новорічний ліс, будиночки Баби-Яги та Лішого, у центрі Ялинка. Усе вишукано та красиво і, водночас, неначе трохи по-дитячому. А одяг персонажів саме такий, який був у старих добрих казках. До речі, це дуже рідкісна нагода, адже діти все більше звикають до диснеївських персонажів, які досить часто є штучними та неприродними.
Художник-постановник Катерина Рудакова відчуває і бачить світ очима дітей та робить усе, аби цей світ був близький та зрозумілий і акторам, і юному глядачеві. На жаль, далеко не в усіх театрах розуміють важливість сценографії, і від цього деякі постановки програють. Уже вкотре засвідчив свій професійний рівень і балетмейстер Борис Борисов.
Танці у виставі не заради танців, а заради того, щоб глядачі могли глибше зрозуміти і відчути виставу.
Якщо хочеш дива, то створи його сам. Саме таким святковим дивом стала постановка спектаклю «Єралаш, або Дуже новорічні пригоди», який подарували глядачеві у Київському драматичному театрі «Браво».

Едуард ОВЧАРЕНКО