— Так, вона є досить високою і може відбутися будь-якої миті.
— Які підстави для такого твердження? Адже оголошено перемир’я, підписано Мінський меморандум...
— Так сталося, що новітня Росія успадкувала від СРСР усі найгірші риси. Недотримання взятих зобов’язань — одна з них. При цьому теперішня Росія, як і Радянський Союз, особливо не переймається своїм іміджем на міжнародній арені. Вірніше, переймається досить своєрідно. Скажімо, вустами перших осіб сіє велику брехню, наприклад із трибуни ООН, у тому числі під час засідань Ради Безпеки цієї поважної організації.
Зокрема, Лавров, Чуркін несуть такі нісенітниці, що просто вуха в’януть, як мовиться в таких випадках!
А про російське телебачення і говорити годі, бо його очолюють «профі», які честь і гідність — людську, журналістську — проміняли на кар’єру і гроші. Тому і склеюють сюжети про різні «неподобства» в Україні і «доблесть народних ополченців Донецької та Луганської народних республік».
Практично всі російські телеканали, друковані видання продовжують працювати на формування думки у росіян про українців як про кровожерних людей, затятих ворогів матінки-Росії. Скажіть, хіба це не є підготовкою громадської думки до військового вторгнення в нашу країну? Саме з формування громадської думки починалися і починаються багато воєн у світі.
Сценарії подій, які відбуваються на сході, відпрацьовані північним сусідом в Абхазії, Південній Осетії, Криму. Для Путіна, як ми бачимо з усіх його дій, спрямованих на захоплення чужих територій, не потрібні якісь серйозні причини для цього.
У Криму, наприклад, був проведений під дулами автоматів так званий референдум. І хоча всі добре розуміли, хто його інспірував, увесь світ бачив зелених чоловічків, які перед тим наводнили півострів, ніщо не завадило президенту сусідньої держави брехати на весь світ, не моргнувши при цьому оком, про «демократичність вибору кримчан».
Материкова Україна — не Кримський півострів, і тут повністю аналогічний сценарій розіграти він не міг аж ніяк. Тому вдався до іншого, правда, подібного, оскільки і на Донбасі проводилися «референдуми». Але ж їх, як і кримського, не визнала жодна цивілізована країна світу, та це не завадило йому добре фінансувати, озброювати маргіналів із числа місцевих жителів, які взяли до рук зброю.
Спочатку він приховано підтримував сепаратистів-бандитів, а коли побачив, що українська армія ось-ось розгромить їх, звільнивши окуповану ними територію, відправив до нас регулярні частини російського війська, почалися регулярні обстріли наших частин і підрозділів із російської території тощо. При цьому він знову, як і у випадку з кримськими подіями, посміхався і відверто брехав про невтручання Росії в українські події. Путін — це та людина, якій ніколи нізащо не можна вірити.
Відверто кажучи, не варто буде дивуватися, коли він заявить про те, що в Україні почастішали випадки пригнічення російськомовного населення, виникла загроза нового «бандерівсько-фашистського путчу», і посилить військове втручання в події на Донбасі. І в Росії мало хто засудить, адже більшість громадян настільки зомбовані мас-медіа, що вірять ледь не кожному його слову. Про що можна говорити, коли і Російська православна церква вустами свого предстоятеля відкрито підтримує будь-які дії Путіна!
— Нині інколи можна почути і про те, що події на сході спровокували події на Майдані. Що Ви думаєте з приводу таких тверджень?
— Те, що відбулося на Майдані, є внутрішньою справою самих українців. Це — аксіома. І ніякого державного перевороту, як твердять російські ЗМІ, тоді не сталося. Бо що ж це за переворот, коли діє парламент, який призначає вільні вибори, в яких беруть участь прихильники президента, який утік?.. Що це за переворот, якщо на волі залишаються всі політичні опоненти тих, хто прийшов до влади?..
Іншими словами, Путін давно виношував плани втручання у наші внутрішні справи. Наприклад, зміни влади. Згадаймо, як у 2004 році він двічі вітав Януковича з перемогою на президентських перегонах!.. Тоді всі його плани не були реалізовані завдяки Майдану і Помаранчевій революції.
Ну а в 2010 році вони зреалізувалися, в чому, між іншим, сприяла і сама тодішня влада оранжевих. Ну а коли Путін побачив, що Янукович утікає і влада переходить до рук, можливо, і не зовсім ідеальних людей, але тих, які точно не здаватимуть Росії свою країну, як це робив Віктор Федорович, пішов напролом.
— Йому що — своєї території замало, що він вирішив приєднати ще й Україну? Я жив тривалий час у Росії і добре знаю, що російська влада не може дати ради і собі...
— А хто Вам сказав, що Путіну потрібна виключно територія? Він, приміром, панічно боїться нашого вступу до Європейського Союзу і ще більше до Північноатлантичного альянсу. І, мабуть, здатен до будь-яких дій, щоб не допустити цього. Російський президент — це людина, якій не можна вірити, він може піти на будь-які безглузді кроки, навіть на розв’язання ядерної війни. Недаремно ж до оборонної доктрини Росії внесено зміни, які передбачають застосування північним сусідом першим цієї страшної зброї.
Для Путіна головним може бути і «звичайне» економічне виснаження України. Оскільки один місяць проведення антитерористичної операції обходиться для державної казни майже в 1,5 мільярда гривень. Для нас це астрономічна сума. Нагадаю, що наприкінці минулого року, коли формувався бюджет, цих витрат ніхто не міг передбачити. Потім, звісно, були внесені певні зміни до головного кошторису країни, але як би там не було, Україна не настільки заможна держава, щоб витрачати такі колосальні суми. Уряд останнім часом змушений був удатися до непопулярних кроків, щоб фінансування українського війська відбувалося більш-менш ритмічно, щоб воно було забезпечено всім необхідним.
Зараз називають різні цифри, які відображають наші фінансово-економічні втрати. Та зрозуміло одне: вони вимірюються десятками мільярдів гривень. Уявіть собі, скільки грошей потрібно вкласти тільки у відбудову одного з кращих аеропортів України — донецького, підготовка якого до чемпіонату Європи з футболу обійшлася в кілька мільярдів американських доларів!.. А житлово-соціальна сфера регіону?
Не забувайте і про той факт, що вже тривалий час не працюють десятки підприємств металургійного комплексу, які експортували свою продукцію до інших країн, на більшості шахт не видобувається вугілля, через що ми змушені вже експортувати його. Все це дуже й дуже виснажує економічно країну, що лише на руку Путіну.
— Я знаю, що Ви є визнаним експертом із багатьох військових проблем, а Ваші прогнози здебільшого, як показує саме життя, збуваються. Скажіть, вступ України до НАТО є можливим чи ні?
— На сьогодні ми є позаблоковою країною, і якщо вище політичне керівництво ухвалить рішення про вступ до цього блоку, то це не означає, що вже наступного дня ми станемо його членом. Шлях туди досить тривалий і, я б сказав, складний. Адже кожна країна — кандидат на вступ — повинна відповідати певним критеріям.
Наприклад, не мати територіальних суперечок зі своїми сусідами. А у нас вони є з Росією і стосуються, як відомо, Криму. На мою думку, анексуючи півострів, Путін мав на увазі і не допустити, зокрема, нашого членства в НАТО. Таким чином, сьогодні є значно важливіші питання, які конче потрібно негайно вирішувати, аніж вступ до Північноатлантичного альянсу. Скажімо, ті питання, які постали на Сході України.
— Технічне оснащення Збройних Сил України викликають багато нарікань. Як це поліпшити?
— Це — ті чинники, які надто впливають на боєздатність усього українського війська, отже, від розв’язання зазначених проблем залежить національна безпека країни. Бо попри дипломатичні кроки армія завжди відігравала і відіграватиме неабияку роль у забезпеченні оборони будь-якої країни світу. Недарма ж кажуть: хочеш миру — готуйся до війни. Дещо парадоксально звучить це твердження, але воно доведене самим життям.
— Нині з вуст деяких політиків лунають заклики до збільшення чисельності нашої армії, асигнування на її потреби сум, які вимірювалися б ще більшими цифрами. Ваше ставлення до цих закликів?
— Якщо їх реалізувати, то доведеться обділити інші міністерства і відомства, в тому числі ті, які відповідають за медичне обслуговування, освіту населення, інші соціальні питання. Та останні події, свідками яких усі ми є, не дають мені морального права виступати проти збільшення кошторису тих же Збройних Сил.
Скажу відверто: Україна отримала ворога принаймні на весь той час, допоки існуватиме путінський режим. Тому ми і повинні всіляко зміцнювати армію — найнадійніший гарант державності, недоторканості своїх кордонів. Часто чую, що проти російської армади спробуй вистояти. Так, це одна з найбільших армій у світі. Та це ніскільки не значить, що маємо вважати себе приреченими і готуватися до беззастережної капітуляції. Згадайте радянсько-фінську війну 1939–1940 років: СРСР так і не вдалося перемогти цю маленьку, але горду країну. А події в Афганістані?
Тим більше що для поліпшення технічного оснащення, озброєння армії, спецпідрозділів маємо непогані можливості.
Головне, щоб кошти, асигновані на переозброєння війська, не розкрадали, а зразки нової зброї, розроблені українськими конструкторами, запускали в серійне виробництво. Словом, потрібно кожну копійку витрачати раціонально, а не так, як це робилося протягом багатьох років...
— Ваше ставлення до введення в Україні воєнного стану?
— Це питання дуже й дуже складне. Насамперед хочу нагадати нашим читачам, що зміни до чинного законодавства України, внесені на початку літа поточного року, і так суттєво розширили можливості армії, інших силових відомств, задіяних в антитерористичній операції. А воєнний стан може потягти за собою вкрай негативні внутрішньополітичні, економічні, соціальні наслідки. Передусім на Донбасі.
Наприклад, РФ може заявити, що так звані ополченці є воюючою стороною, та почне більш енергійно виводити з ладу системи життєзабезпечення краю, цим самим підштовхуючи людей до евакуації в Росію. А після цього без рішення Ради Безпеки ООН на нашу територію росіяни можуть ввести так звані миротворчі сили, тим самим ще більше ускладнивши і без того непросту ситуацію.
— І наостанок не можу не поцікавитися думкою щодо подальшого розвитку подій у зоні проведення АТО.
— Це залежить від багатьох факторів. Упевнений в одному: спокійне життя на Сході України, на превеликий жаль, ще не скоро наступить.
Сергій ЗЯТЬЄВ