— То скільки, пане Михайле, маємо на сьогодні військовиків-контрактників у ЗС України?
— Протягом 2014–2018 років вони поповнилися 170 тисячами військовослужбовців даної категорії. Лише у 2018-му контракт підписали понад 30 тисяч громадян, із них — дві тисячі офіцерів. У 2019-му, я вважаю, приблизно стільки ж.
— У яких військах їх найбільше?
— Укомплектовані лише контрактниками десантно-штурмові війська, Сили спеціальних операцій.
— До яких кроків має вдатися громадянин України, забажавши стати контрактником?
— Насамперед звернутися до військкомату — за місцем проживання. Вік — від 18 до 60 років. Правда, верхня межа — тільки під час особливого періоду. Умови однакові що для чоловіків, що для жінок.
Необхідно пройти медичну комісію, зібрати необхідні документи. Ці процедури не є складними і тривалими. У разі виникнення непередбачуваних ускладнень громадянин може звернутися на гарячу лінію Генерального штабу, де отримає необхідні роз’яснення та допомогу.
Зазвичай охочим пропонують угоду: солдатам — на три роки, сержантам та офіцерам — на п’ять. Для громадян, які мають досвід виконання завдань у районі АТО, встановлено більш широкий вибір термінів контракту: від 1 до 5 років. Можна укласти контракт і під час проходження строкової служби.
Тим, хто не впевнений, що військова служба є їхнім покликанням, пропонується укласти контракт на службу в резерві. Таким чином, людина має можливість зайвий раз перевірити себе, переконатися, що армійська служба — це саме те, що їй потрібно.
Середній вік осіб, які підписують контракт, — 30–40 років. Зауважу, що відсоток жінок-контрактниць постійно зростає: лише у Збройних Силах служать понад 27 тисяч представниць прекрасної статі, з яких близько 3500 — офіцерів. Порівняно з 2008 роком їхня кількість зросла в 15 разів!..
— Якому чиннику віддають насамперед перевагу громадяни, йдучи на контрактну службу?
— Згідно із соціологічними опитуваннями головним мотиваційним чинником є грошове забезпечення.
— Багато говорять про патріотизм українських вояків, які захищають на Сході Україну...
— Безумовно, країна повинна пишатися своїми захисниками, їхнім повсякденним героїзмом. Але якщо Ви вважаєте, що й сьогодні солдати, ризикуючи життям, повинні отримувати стільки ж, як і на початку 2014-го (а це 2–3 тисячі гривень), то, м’яко кажучи, дуже помиляєтеся.
Цинічно та навіть небезпечно і для держави, і для всього суспільства випробувати людей зі зброєю на патріотизм, не піклуючись про них. Жодна держава світу, навіть найбідніша, так не робить.
Тим, хто порівнює захисників України з пересічними заробітчанами, особливо тими, що працюють на теренах Росії, наповнюючи її бюджет, порадив би податись у район ООС і побути хоча б кілька місяців під прицілом ворожих снайперів, померзнути в бліндажах та окопах. І таким чином заробити на життя...
— Скільки сьогодні отримує вояк-контрактник, перебуваючи в районі ООС?
— Мінімальне грошове забезпечення військовика, який перебуває безпосередньо на лінії бойового зіткнення, становить 27300 гривень. Якщо ж в інших районах ООС, то близько 17 тисяч. Додаткові надбавки виплачують залежно від специфіки військової частини, спеціальності, виконаних завдань тощо.
Окрім цього, раз на рік надають матеріальну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення. Ще одну таку ж суму виплачують при відбутті у щорічну чергову відпустку. Контрактники мають право на безкоштовне користування військовими медичними закладами, військовими санаторіями, пільги при вступі до вишів. При цьому їхній віковий ценз збільшено до 30 років.
Найдосвідченіші сержанти після проходження курсової підготовки отримують офіцерські звання: за останні роки ЗС отримали понад 3 тисяч офіцерів, які достойно служать, у тому числі і в районі бойових дій.
Військовослужбовці, які захищали Україну, отримують статус учасника бойових дій. Сьогодні його мають 240 тисяч військовослужбовців. І всі вони користуються різними пільгами і соціальними гарантіями.
Для звільнених працюють державні програми перекваліфікації, тобто перенавчання. Ними передбачено навчання за 29 цивільними спеціальностями у 45 містах. Після цього вони мають преференції у працевлаштуванні.
— Що зробила держава за останні 5 років для заохочення громадян іти на контрактну службу? Маю на увазі грошове забезпечення, вирішення житлової проблеми тощо.
— По-перше, воно постійно зростає: з 1 січня 2019 року воно зросло в середньому на 30–50%. По-друге, суттєво покращилася забезпеченість військовою формою одягу, його якість. Напередодні вибуття в зону ООС кожен контрактник отримує два комплекти форми. Рівень харчування наблизився до стандартів армій країн НАТО. Запрацювала процедура виплат компенсації за оренду житла: раніше її отримували тільки офіцери.
Тож сьогодні деякі контрактники цієї категорії, навіть ті, що перебувають у зоні проведення операції Об’єднаних сил, приїжджають сім’ями і знімають житло.
Поступово вирішується і житлова проблема, оскільки реалізується програма будівництва гуртожитків покращеного типу.
— Слухаю Вас, Михайле Юрійовичу, і закрадається думка, що служба за контрактом є цілком конкурентоспроможною на вітчизняному ринку праці? Чи я помиляюсь?..
— Як Ви зрозуміли, держава порівняно з довоєнними роками зробила і продовжує робити набагато більше для підняття її престижу. Проте якщо дивитися правді в очі, вона поки що не може на рівних конкурувати на ринку праці в Україні, не кажучи вже про країни НАТО. Адже рядовий працівник тієї ж «Нової пошти» чи касир супермаркету отримують більше.
А хіба можна порівняти їхні моральні і фізичні навантаження і вояка-контрактника, якому теплу домівку замінює бліндаж чи окоп? Я вже не кажу про смертельний ризик для тих, хто в районі ООС.
Тому потрібно багато ще чого зробити у цьому напрямку. Зокрема, докорінно змінити ставлення держави, суспільства до своїх захисників. Без цього неможливо створити справжню професійну армію. МО, ГШ останнім часом підготували кілька законопроєктів, якими передбачено надання переваги тим, хто захищав Батьківщину, при подальшому працевлаштуванні.
Особисто я вважаю, що на державну службу повинні прийматися лише ті чоловіки, які пройшли армійську службу. Хоч за контрактом, хоч строкову.
— У яку приблизно суму обходиться для державної казни утримання одного військовика-контрактника?
— Середні витрати на грошове забезпечення такого військовослужбовця становлять близько 240 тисяч гривень. Приблизно стільки ж витрачається на інші види забезпечення, бойову підготовку.
— Раніше серед контрактників спостерігалася висока плинність кадрів: кількість звільнених переважала кількість прийнятих на службу. Ця тенденція зберігається і сьогодні?..
— Ця проблема не зникла. Але останнім часом, нарешті, Міністерству оборони вдалося повернути цю тенденцію у зворотному напрямку: кількість тих, хто підписав відповідні контракти, перевищує кількість звільнених.
Проте відчувається втомленість військовиків-контрактників від особливостей армійського життя. Це особливо стосується тих, які більшу частину часу перебувають у районі проведення операції Об’єднаних сил або на полігонах, відірвані від своїх сімей. Особливо коли немає активних бойових дій. На жаль, не викоренені випадки совкової солдафонщини, що неприпустимо. Особливо в умовах війни.
Так ось, дехто не витримує несправедливого ставлення до себе. Залишаючи армійські лави, ці хлопці кажуть:
— Зараз немає гострої необхідності в моєму перебуванні на службі. Але якщо буде необхідно, ми готові повернутись...
І змінюють військові однострої на цивілку, набувши бойового досвіду, ставши справжніми професіоналами, у яких, повірте, є чому повчитись і американським рейнджерам. Така, хоч і гірка, правда...
— В арміях багатьох країн існує змішаний принцип комплектування збройних сил: у них служать і професіонали-контрактники, і призовники. Вам не здається, що й нам доцільно його зберегти?
— Дуже слушна думка, Сергію: відмовитися від строковиків можуть лише заможні країни. Такі, наприклад, як США, Німеччина, Франція, які до того ж не мають безпосередніх військових загроз від своїх сусідів.
Україна, на жаль, не входить в їхнє число: ми ні економічною могутністю не можемо похвалитися, ні толерантними сусідами. Фінляндія, країни Балтії, які, як і ми, відчувають загрозу з боку Росії, зберегли обов’язкову строкову службу.
У Фінляндії її проходять понад 70% населення! Навіть жінки, правда, в добровільному порядку. І там практично немає так званих ухилистів — молодих людей, котрі як дідько од ладана втікають від війська. А все тому, що громадяни цієї країни, знаючи, як СРСР загарбав у них частину території, не розглядають строкову службу як утрачений час.
Строкова служба у Фінляндії є лише першим етапом служби за контрактом. Строковики не займаються нічим іншим, крім бойової підготовки, тривалість служби залежить від складності підготовки. Після її проходження громадянин практично пожиттєво перебуває у військовому резерві.
На мій погляд, цей підхід потрібно впроваджувати і нам. Громадяни повинні знати, що їх не призивають примусово на рік-півтора для того, щоб виконувати господарські роботи або «стояти в нарядах».
Замість строкової служби доцільно впровадити установчі збори резервістів. Їхня тривалість повинна суворо відповідати програмам підготовки за спеціальністю: солдат — 6–8 місяців, сержант, офіцер — до року. Після чого — багаторічна служба в резерві з періодичним залученням до зборової перепідготовки.
— Дякую, Михайле Юрійовичу, за цікаву і змістовну розмову.

Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ