_________________________________
ВІЗИТНА КАРТКА СПІВРОЗМОВНИКА
Народився на Волині. Навчався у середній школі, профтехучилищі, працював на Дніпровському машинобудівному заводі. Строкову службу проходив у колишній Групі радянських військ у Німеччині.
У 1986–1990 роках навчався в Кам’янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищі. По його закінченні офіцерську кар’єру розпочав із посади командира інженерно-саперного взводу в Азербайджані. В подальшому обіймав офіцерські посади в ЗС України.
Зокрема, з листопада 2003-го по лютий 2012-го проходив службу на посадах головного енергетика-інспектора енергонагляду, начальника інженерної служби відділу оперативного забезпечення штабу управління 8-го Армійського корпусу КСВ ЗС України.
З лютого 2012 року по 2015 рік — начальник відділу підготовки та повсякденної діяльності організаційно-планового управління Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України.
З 1 серпня 2015 року — начальник інженерних військ Збройних Сил України. Має дружину Аллу та сина Вадима.
_________________________________
— Неоголошена війна, яку Росія веде проти України, стала найсерйознішим випробуванням для всього особового складу наших військ за останні 24 роки, — говорить Юрій Петрович. — Наприклад, наші фахівці не тільки проводять фортифікаційне обладнання районів та рубежів військ і знешкоджують залишені терористами розтяжки, міни, інші боєприпаси, що не вибухнули, а й беруть активну участь у відновленні зруйнованої інфраструктури на підконтрольній Україні території.
Особливо напруженою ситуація була влітку і восени минулого року: після того як бойовиків вигнали з багатьох міст і сіл Донбасу, не було практично дня, щоб ми не знаходили вибухонебезпечних предметів. Скрізь: у підвалах житлових будинків, в адміністративних будівлях, школах і дитсадках, де терористи «квартирували».
Вони замінували також мости, водні колектори, залізничні полотна, інші важливі для життєдіяльності населення об’єкти інфраструктури. Окрім цього, зруйнували чимало з них. Тож нам доводилося займатися не лише розмінуванням, а й їх відбудовою.
— А чому до подібних робіт не залучали цивільних фахівців? Вам, гадаю, і без цього роботи вистачало...
— Так, вистачало. Але цивільним фахівцям не завжди під силу виконувати ті роботи, які потрібно. Приміром, у них не вистачає чи взагалі немає спеціальної техніки. Нині на Донбасі, як ніколи раніше, реалізується, наповнюючись конкретним змістом, гасло «Народ і армія — єдині».
Ворог пошкодив 55 мостів, з яких 16 — залізничні, 36 шляхопроводів і автомобільні мости та 3 — пішохідні. Відновлювали, а то й відбудовували їх наші підрозділи. Там, де це з різних причин неможливо було зробити у стислі терміни, наводили понтонні переправи.
Інколи доводиться виконувати і складні завдання. Такий приклад. Улітку минулого року терористи, відступаючи зі Слов’янська, підірвали автомобільний міст, який проходив над залізничними коліями. Силами одного з інженерних підрозділів ми частково відновили транспортне сполучення через нього, але цього було недостатньо, і важка техніка та багатотонні вантажівки йшли все ж в обхід.
Незабаром, установивши додатковий міст через зруйновану вибухом частину споруди, який здатен був витримати навантаження у 60 тонн, підвищили пропускну здатність на цій ділянці автомобільного шляху. Наші військовослужбовці, проводячи інженерну розвідку, виявили залишки тротилу, залишені бандитами.
Загалом із початку проведення на території Донецької і Луганської областей антитерористичної операції військові сапери знешкодили близько 20 тисяч мінно-вибухових предметів, очистили сотні кілометрів шляхів та розмінували десятки інших важливих об’єктів, від яких залежить життєдіяльність багатьох людей.
— Які вибухові пристрої застосовують бойовики?
— Різні. Це, скажімо, можуть бути як міни промислового виробництва, вибухові речовини, захоплені на підприємствах гірничо-видобувної галузі промисловості, так і саморобні, які встановлюються на розтяжках або ж керуються по дротах, радіокеровані пристрої, міни-пастки та міни-сюрпризи. Останні особливо небезпечні, бо їх маскують навіть під дитячі іграшки. Зауважу, що бойовики досить часто використовують саморобні вибухові пристрої, не дотримуючись при цьому жодних міжнародних угод.
Для проведення робіт із розмінування інфраструктури на Сході України постійно залучають на ротаційній основі близько 35 груп із розмінування. Вони ретельно обстежують різні об’єкти і за необхідності очищають їх.
— Ваші підлеглі щогодини, щохвилини ризикують своїми життями. Винагороду за це отримують?
— Звичайно: подяки людей. Повірте, кращої винагороди і не придумаєш! Ну а що стосується безпеки людей, то задля неї залучаємо розрахунки мінно-пошукових собак, групу підводного розмінування, реалізуємо й інші заходи, спрямовані на мінімізацію ризиків. Загалом на військовослужбовців ЗСУ, які несуть службу в районі проведення антитерористичної операції, поширюються ті ж пільги і соціальні гарантії, що й на решту військовиків — учасників АТО.
— Чи доводилося Вашим підлеглим мати справу з мінами, іншими подібними за призначенням боєприпасами російського виробництва?
— Ми вилучали інженерні міни, виготовлені протягом 1994–2003 років, тоді як на озброєнні наших підрозділів перебувають міни, вироблені до 1988 року. Під час перевірки їх серійних номерів також з’ясувалося, що на озброєнні ЗС, інших військових формувань боєприпасів із такими номерами ніколи не було...
— Розкажіть, будь ласка, про участь інженерних підрозділів у знешкодженні вибухонебезпечних предметів безпосередньо в зоні проведення антитерористичної операції. Маю на увазі місця розташування наших частин і підрозділів.
— За час проведення АТО на території Донеччини і Луганщини внаслідок підриву на мінах загинуло понад 80 військовослужбовців, а більш ніж 200 дістали поранення, було пошкоджено і знищено близько 70 одиниць бойової техніки. Тому ми робимо все можливе, щоб подібних випадків було якомога менше.
— Зараз на Донеччині, Луганщині споруджують фортифікаційні споруди, які слугуватимуть нашим солдатам укриттями, вогневими позиціями. Ваші підрозділи беруть участь у цих роботах?
— Звичайно. Для цього маємо спеціальну техніку, навчений особовий склад. На сьогодні нашими силами або за нашої активної участі побудовано три лінії оборони, які складаються зі взводних та ротних опорних пунктів. Споруджують рубежі оборони і на інших напрямках, які виходять за межі Луганської та Донецької областей. Ми змушені це робити, оскільки немає 100-відсоткової впевненості, що росіяни не спробують перейти кордон на інших ділянках.
Зауважу, що жодна країна світу не має досвіду подібного будівництва у післявоєнний період. Україна ж зуміла побудувати чимало оборонних об’єктів, дбаючи про свою безпеку, менш як за півроку. І все це — в умовах складної фінансово-економічної ситуації в країні і ведення бойових дій на своїй території, витрачаючи левову частку свого бюджету на військові цілі.
— Інколи доводиться чути досить скептичні відгуки про якість цих укриттів...
— Знаєте, у нас вистачає «експертів» із багатьох військових питань: вони знають, як воювати, наступати, будувати, але воліють просторікувати про це, перебуваючи в затишних телестудіях, а не там, де тисячі кращих синів і доньок України перепинили шлях російсько-терористичній орді.
Об’єкти, які зводяться, постійно відвідують представники уряду, Міністерства оборони, побував на них і Президент України — Верховний головнокомандувач ЗС України. Якщо і виявляють певні недоліки, то їх оперативно усувають. Інакше й бути не може: на кону — людські життя, національна безпека Української держави.
Не розкриватиму всього спектра виконаних заходів, а скажу лише, що завдяки самовідданій праці особового складу інженерних військ створено такі укріплення, які забезпечують збереження життя і здоров’я військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, які сьогодні виконують у зоні АТО покладені на них завдання.
Об’єкти, про які йдеться, споруджують насамперед на найбільш небезпечних напрямках. Загалом на їх будівництво з державного бюджету асигновано близько 900 мільйонів гривень.
— Їх зводить уся Україна, оскільки кожна область має завдання побудувати визначену урядом кількість тих же укриттів. Військовослужбовці працюють разом із ними?
— Так. Завдяки об’єднаним зусиллям роботи виконуються прискореними темпами, якість при цьому не страждає. Цивільні фахівці працюють на певній відстані від переднього краю, а ось підрозділи інженерних військ, бувало, потрапляли і під обстріли бойовиків, бо виконували роботи у безпосередній близькості від лінії зіткнення.
— Ще навесні минулого року наша армія була вкрай погано забезпечена всім необхідним. Сьогодні ж ситуація кардинально інша. А в якому стані інженерні війська? Маю на увазі насамперед технічне оснащення...
— Я покривив би душею, стверджуючи, що воно нас повністю задовольняє. Більшість технічних засобів і морально, і фізично застарілі. Але разом із тим вона дозволяє нам виконувати покладені на нас завдання. До того ж останнім часом чимало техніки відновлено, капітально відремонтовано, що теж не могло не позначитися на бойовій готовності частин і підрозділів.
Я вірю, що не за горами той час, коли ми отримуватимемо сучасну техніку, можливості якої набагато ширші, ніж у тієї, що ми маємо на сьогоднішній день. Але ще раз хочу підкреслити: ми спроможні виконувати завдання керівництва країни, Міністерства оборони.
Інженерні війська — це перш за все люди — справжні фахівці та патріоти справи і України.
Інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
Фото надано автором
