Нині ми бачимо, що дуже багато осіб не йдуть у ЗСУ, користуючись різними способами. Нам дуже активно «допомагають» певні політичні сили, які роз’їжджають по Львівщині і кажуть, що в нас є внутрішня окупація. Наприклад, у Старосамбірському районі Львівської області один зі спікерів «Правого сектора» дозволив собі сказати, що люди не мусять нічого робити, коли йдеться про мобілізацію, тому що надто багато як мусить зробили, а тепер не мусять. Тому факт є факт і слів із речення не викинеш.
Про ситуацію з мобілізацією та демобілізацією розповіли кореспонденту «ДУ»: заступник голови ЛОДА Андрій Корнат; т. в. о. начальника групи з роботи з особовим складом та з громадськістю Львівського обласного військового комісаріату Олег Полутренко; військовий експерт Володимир Гулима; дружина старшого сержанта 3-го окремого мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади Світлана Дяченко; старший сержант 3-го окремого мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади, інструктор Олексій Миронець; демобілізований військовослужбовець 3-го окремого мотопіхотного батальйону 24-ї окремої механізованої бригади Іван Балагуш.
У мене є відповідне запитання до таких політичних сил або громадських організацій: чи хочуть вони, щоб ми захищали кожен свій дім зі зброєю в руках, будучи у Львові? Я розумію, що зараз можна використовувати різні варіанти політичної риторики для підняття своїх рейтингів, перш за все маніпулюючи мотивами людей, які не хочуть йти в ЗСУ. Але я вважаю, що є певна межа, до якої можна доходити.
Бачимо, що існує багато проблем, пов’язаних із західними областями України. На Закарпатті дуже великий фактор впливу угорської сторони, і чимало представників цієї національної меншини раптово виїхали за кордон. Те ж саме діється в Чернівецькій області. Ми всі можемо виїхати за кордон, тоді важко говорити про те, що ми зможемо демобілізувати наших рідних і близьких, які перебувають і захищають східні кордони України від російського агресора.
— Чоловіки ховаються від мобілізації?
Андрій Корнат: Я нещодавно повернувся з Тернопілля. І запитав своїх знайомих, як триває в них мобілізація. Мені сказали, що з тисячі сільських мешканців пішло в АТО лише двоє. А інші — поховалися по лісах, де збереглися старі криївки. Їхні жінки їжу туди носять. Ми можемо зараз говорити про проблеми армії. Добровольцям честь і хвала. Хлопцям, які загинули, слава довіку. Я сам із волонтерського руху.
Розумію лише одне: якщо ми спільними зусиллями не будемо штовхати цей напрямок, то наші хлопці не будуть демобілізовані. Нам потрібно все зробити, щоб у наших вояків було і взуття, і одяг — нові і якісні. Нам не час з’ясовувати стосунки. В нас майже 10% готові йти в ЗСУ. Це також свого роду добровольці.
— Чи вручають на Львівщині повістки депутатам?
Олег Полутренко: Ми почали проводити мобілізацію, щоб якісно забезпечити демобілізацію. На сьогодні оповіщено 39% із тих людей, які повинні прийти на медкомісію. Ми плануємо призвати понад 2600 осіб. Оповіщено понад 50 депутатів усіх органів влади по Львівській області, 10 голів сільських рад. Повістки вручаються усім незалежно від того, яку займають посаду.
Захист держави — це обов’язок кожного громадянина, а не лише певних категорій осіб. Виникають деякі проблеми під час мобілізації, в тому числі сезонні чинники. Багато людей виїжджають на роботу, їдуть у відпустки, але ці проблеми ми намагаємося вирішувати. Планується ввести електронну систему обліку призовників.
Володимир Гулима: Ми пам’ятаємо першу хвилю мобілізації, коли йшли в основному добровольці і люди, які хотіли служити. Вони своїми грудьми затулили ту діру, яка в нас існувала в ЗСУ і на кордоні. Потім Генштаб почав планувати. Через економічні та політичні обставини є визначення оптимальної кількості людей, які могли бути залучені до захисту і оборони держави.
Такі цифри були визначені виходячи із загальної кількості, обсягу мобресурсу. В нас є конституційний обов’язок і він однаковий для всіх. Тому було встановлено, що під мобілізацію підпадають люди від 25 до 50 років, які мають досвід військової служби, в тому числі навчання на військових кафедрах з отриманням військових звань. Із цих розрахунків і була визначена кількість особового складу, яка мала бути мобілізована, призвана у війська.
Треба розуміти, що є планові втрати, тобто хтось мобілізується, хтось звільняється, а є позапланові втрати — поранення, загибель. Дається певний відсоток для того, щоб ці втрати покривати. Хлопці, які стояли в першій лінії оборони в АТО, вже своє відслужили, адже йде психологічне і фізичне навантаження, і їх треба виводити на демобілізацію. Туди повинна заходити друга хвиля, яка пройшла навчання, повністю екіпірована і озброєна.
Зараз наступає потреба в підготовці третьої черги. Це такий безперервний процес, який має бути забезпечений. Перша і друга хвилі свою місію виконали, а третя хвиля, на жаль, не на підході і тому в нас виходить такий провал. І це не провина Генштабу, який так планував, бо він планував виходячи з тих об’єктивних обставин, не роблячи похибку на наше виховання.
Мобілізація — це справа всіх: від президента і до останнього голови сільської ради, а наша сільська рада часто використовує процес мобілізації як зведення рахунків з активістами або з людьми, які намагаються вказати владі на якісь недоліки. Вони отримують повістки, і це сприймається як покарання. Тому і таке ставлення у суспільства формується.
Люди, які підлягають мобілізації, спокійно покидають кордони держави, відмовляються служити, не беруть повістки, змінюють місце проживання і не повідомляють про це військові комісаріати, хоча вони зобов’язані це робити. Вони дуже активно подають документи на отримання різноманітних субсидій, державних дотацій, що теж мені здається неправильним, бо є обов’язки і права.
Реалії демобілізації
— Поясніть процедуру демобілізації вояків.
Олег Полутренкo: Демобілізація — це звільнення військовослужбовців, які були призвані за мобілізацією. Нині триває демобілізація людей, які були призвані у першу хвилю. Вони відслужили рік і за 10 днів до цього терміну звільнилися. За другою та третьою хвилями мобілізації терміни були дещо зсунуті.
Щоб провести якісну демобілізацію, повинні на місце тих військовослужбовців, які несуть службу, знайти іншу людину, навчити її. Мобілізовуємо зараз спецназівців, розвідників, артилеристів, танкістів. Мобілізовану особу направляємо спочатку в навчальний центр, де протягом 30 днів проходить вишкіл, вона навчається безпосередньо своїй професії. Потім відбувається розподіл до військових частин. Коли боєць потрапляє у військову частину, за деякий час він приймає посаду та майно. Людина, яка йде на демобілізацію, повинна здати все майно, справи та посаду. Після цього може відбути додому.
— Пані Світлано, Ваш чоловік понад рік в АТО. Чи демобілізувався він?
Світлана Дяченко: Мій чоловік — старший сержант. Був мобілізований минулого року 26 травня. Повинен уже бути демобілізований, проте цього не сталося. Йому не виплатили грошового забезпечення за травень, ніяких пояснень він не отримав. На чоловіка прийшла нагорода, а командир батальйону не віддав її. Виникло багато запитань. Нещодавно чоловік телефонував і повідомив, що заміна прийшла, однак його досі не відпустили. Річ у тім, що його ще не можуть демобілізувати, поки з ним повністю не розрахуються, не забезпечать сухпайком, літньою польовою формою тощо. Багато хлопців демобілізували, але без усього цього. І зимову форму їм також не видали. Безліч запитань до командування цього батальйону.
Я прийшла у військову прокуратуру зі скаргою. Мені сказали: можете писати заяву, це ваше громадянське право, але вони не мають функцію нагляду, тому нічого робити не будуть. Мого листа з повідомленням повертали двічі. Спочатку я прийшла сама. Потім надіслала свою скаргу листом із повідомленням. Листоноша носила двічі і не змогла їм вручити.
Я дзвонила на гарячі лінії Міноборони, у Військову службу правопорядку, фінаудит. Реакція дуже повільна. Фінаудит лише через тиждень подав запит, і з’ясувалося, що мого чоловіка чомусь немає в списках на виплати. А служба правопорядку оформила письмовий запит. Вони вже почали проводити розслідування даного випадку.
— Пане Іване, Ви вже демобілізувалися. Враховуючи досвід в АТО, які поради можете дати?
Іван Балагуш: Я рік відслужив в АТО. Маю кілька пропозицій. Перша. На мою думку, слід поєднати військову медицину з цивільною. Якщо депутат працює, то він здоровий, а якщо йому пропонують піти в армію тримати автомат, то він — хворий. Чому держава не поєднала ці дві медицини? На роботу несуть виписку з цивільної медицини, а я пропоную додати військову виписку про стан здоров’я. Йому буде потрібна довідка, що він здоровий, тому він і зможе служити.
Друга. Я — демобілізований солдат. Не можу зрозуміти, куди мені далі йти? Я мушу телефонувати до своїх побратимів, і вони мені радять, куди і яку довідку треба здати. Чому немає єдиного централізованого вікна? Вже рік війни і нічого не можуть вигадати.
Третя. Чому, коли солдат бачить порушення з боку офіцерів, він не знає, куди йому звернутися. Чому в нього немає жодної інформації? В армії шалена корупція. В армії багато солдатів, які п’ють. Чому від них не можна забрати автомати, створити інші батальйони, і дати лопати, якими вони своїм побратимам нічого не зроблять. Нехай риють окопи, а не копають цивільні підприємства, які беруть гроші з держави. Вони копають неякісні бліндажі. Ми кажемо їм про це, а вони нам надають технічні характеристики, які прийшли з Києва. Ну хто там у Києві знає, які нам потрібні бліндажі? Там осколки пролетять і ми в них жити не будемо.
— Чим забезпечуються мобілізовані?
Олексій Миронець: Я в хлопців інструктор. З ними був в АТО. Коли вони до мене прийшли на перше заняття, а тоді була сильна роса, їхні берці розповзлися. Не міг проводити заняття. Коли з ними проводив перший рукопашний бій, то їхня форма тріщала по швах. Ми купуємо форму за свої кошти.
За радянських часів із ніг до голови військових одягала держава. А зараз хлопці на полігоні в тапочках «Щит миру» воюють. Не смішно, коли хлопці приймають присягу в тапочках. У людині губиться патріотизм. Ми від держави отримали лише зброю, яку привели до бойового стану, бо вона була іржавою і не дуже гарно стріляла.
Коли ми їхали в АТО, то нас обіцяли спершу посадити на БМП, потім передумали і сказали на БТР, не вийшло. Зрештою, нам вручили один хімічний бардачок. І все. А з техніки були автобуси «Школярики», на яких діти перед війною їздили в школу. Ми на цьому пішли в АТО виконувати свої бойові завдання.
Форми нам не дали. Ми або вдягалися за свій рахунок, або її привозили волонтери. Бронежилетів не було. Моя жінка з київськими дівчатами в Інтернеті списалася, пояснила ситуацію, що чоловік іде на схід і виникла проблема з бронежилетом. В день моєї відправки дружина привезла мені на полігон бронежилет.
Мобілізують людей, які не можуть воювати
— Людей, які мали досвід війни, чомусь в останню чергу призивали в армію або взагалі не брали?
Олексій Миронець: Таке відчуття, що не хочуть призивати хлопців, які мають досвід. Наприклад, я свій крайній термін дослужував в українсько-польському батальйоні. Він мав понад 360 осіб. Під час Помаранчевої революції, коли був Ющенко, його знищили. Нам зробили таку ситуацію, що люди почали йти з батальйону і потім нас розформували. Було прикро, що люди стали непотрібними, адже вони мають досвід і повинні вчити інших.
— Вам доводилося бачити людей, які фізично чи психологічно не можуть воювати?
Олексій Миронець: Проблема мобілізації полягає в тому, що мобілізують багато людей, які не зможуть воювати з психологічних причин, через алкоголізм. Ми знаємо про такі проблеми, бо таке відчуття, що набирають не за якістю, а за кількістю, як у 1941 році. Військкомати плани виконують. У мене двоюрідний брат живе під Києвом. Він хоче також піти в АТО. Він прийшов у військкомат, пройшов медкомісію, в кожні двері стукає, але його не беруть. Із цього все починається — коли людина хоче служити, їй не дають можливості це зробити, а беруть зараз усяких «Аватарів». Підготувати їх не можеш, бо вони цього не хочуть.
— Ви інструктор. Можливо, Ваше навчання врятувало комусь життя?
Олексій Миронець: Хлопці таке говорили. Я показав на полігоні ситуацію, потім подібне відбулося в Луганському аеропорту і хлопці зробили все, як я рекомендував. Вони нав’язали свою гру противнику і вийшли звідти трохи поцарапаними, але живими. Хлопці зробили свою роботу. До мене постійно підходять і радяться з різних ситуацій. Я розповідаю, як із них виходити, зокрема з-під обстрілу, коли машина розбита.
У мене був цікавий випадок. Наші генерали захотіли американцям показати прийом — зачистка будинку. Мені дали хлопців, які просто жили, а не служили в армії. Вони, окрім мітли, в руках нічого не тримали. Я мав за два тижні навчити їх штурмувати будинок. Я це виконав. Вони навчилися і навіть вкладалися в нормативи. Щоб людині показати, треба зробити самому. Є такий канон. Солдат — це та ж сама дитина. Як покажеш, так і буде робити.
— Після повернення з АТО чим зараз будете займатися?
Олексій Миронець: Зараз повернувся на Яворівський полігон. За мною місце зберігалося. Буду і далі готувати людей воювати в АТО.
P. S.: Як повідомила військова прокуратура Західного регіону України, на Тернопільщині до реальної міри покарання за дезертирство засуджено двох військовослужбовців 1 рік позбавлення волі. Апеляційний суд Тернопільської області залишив без змін вироки Тернопільського міськрайонного суду, якими двох військовослужбовців батальйону територіальної оборони Тернопільщини солдатів Б. та С. визнано винними у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 402 КК України (непокора).
Доведено, що 5 серпня 2014року солдат Б. та 8 серпня 2014 року солдат С., перебуваючи в штабі військової частини, відчуваючи свою безкарність та усвідомлюючи характер свого протиправного діяння, письмово відмовилися виконати наказ командира військової частини про вибуття особового складу військової частини до пункту виконання завдань за призначенням у Херсонську область. У подальшому вказані особи до нового місця служби не вибули. Учиняючи це кримінальне правопорушення, військовослужбовці тим самим ухилилися від виконання конституційного обовязку громадянина України щодо захисту суверенітету держави у складі Збройних Сил України.
Інна БОРИСОВА, фото автора