Останніми роками Північноатлантичний Союз проявляє дедалі більше розуміння ролі і значення геополітичних змін, що стосуються Арктики. Зростання зацікавлення НАТО Далекою Північчю є тим важливішим, що географічно збігається з територією, на яку поширюється дія Вашингтонського Договору (ВД), а багато членів Альянсу є головними акторами подій у цій частині світу. 
Головною причиною зацікавлення Альянсу є змінна ситуація в Арктиці і бажання зберегти її військово-нейтральний характер. Проблема численних територіальних суперечок та потенційної експлуатації природних багатств може перетворити Арктику на нове поле гострого геополітичного суперництва. Маючи на увазі безпеку підконтрольної території, НАТО прагне зберегти мирний характер політичного процесу на Далекій Півночі.
Для досягнення цих цілей Альянс мусить розробити відповідну стратегію військово-політичної активності в регіоні, щоб використати свій досвід діяльності у складному міжнародному середовищі та інші аргументи, в тому числі й використання високотехнологічних рішень у галузі зв’язку і моніторингу території.

Днями президент США Барак Обама звернувся з трибуни конгресу до американського народу зі щорічним посланням про становище нації. За три роки до завершення його другого й останнього президентського терміну оглядачі говорять про втрату президентом стратегічного бачення. 
Намагаючись спростувати ці зауваження, Барак Обама спробував виступити чи не з найбільш оптимістичним посланням за два терміни свого президентства. Він пропонував американцям сподіватися на швидке поліпшення економічного становища США, обіцяв не збільшувати податки та сприяти зростанню прибутків. Утім, на тлі хистких домовленостей демократів з республіканцями щодо уникнення дефолту, принаймні в поточному фінансовому році, більшість американських громадян не надто райдужно налаштована щодо слів президента. Тим паче, що у питаннях внутрішньої політики залишаються й інші питання, які чітко розділяють націю на прихильників різних точок зору.

Двадцять п’ять років тому закінчилася так звана афганська війна — війна, яка не оминула тисячі українських родин. Події, що відбувалися за тисячі кілометрів від України, і досі викликають у нашому суспільстві неоднозначні оцінки. Напередодні 25-річчя виведення радянських військ з ДРА наш кореспондент зустрівся з головою Української спілки ветеранів Афганістану, Героєм України Сергієм Червонопиським, який не з чужих слів знає про ту війну, і попросив його відповісти на деякі запитання. 

15 ЛЮТОГО — ДЕНЬ ВШАНУВАННЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ
— Я й досі пам’ятаю усі ті події, учасником яких мені довелося бути, до найменших подробиць, — говорить Сергій Васильович.— Особливо — своїх однополчан, солдатів та офіцерів, з якими ділив останній ковток води і патрони, не раз опиняючись на волосину від смерті. Їх облич мені ніколи не забути...

ЩО ОЗНАЧАЄ НИНІШНЄ ПЕРЕМИР’Я У ПРОТИСТОЯННІ НАРОДУ З ВЛАДОЮ?
Попри те, що от уже добрий десяток днів між українськими протестувальниками та представниками влади спостерігається сяке-таке перемир’я, нинішній тиждень Україна живе ніби в якомусь моторошному очікуванні. Очікуванні завершення п’ятнадцятиденного терміну, виділеного так званим законом про амністію для звільнення адміністративних будівель; очікуванні парламентського рішення про, бодай, натяки на повернення чинності Конституції 2004 року; очікуванні зустрічі Віктора Януковича з російським президентом Володимиром Путіним... 
Таке враження, що українська влада та російська нині змагаються у застосуванні цинізму. Наші «великодержавні» співвітчизники перетворили понад сотню громадян на заручників, ухваливши на позачерговій сесії так званий закон про амністію. І тепер розводять руками, мовляв, чому опозиція не поспішає звільняти державні приміщення?