І не тому, що місцеві хлібороби розучилися вирощувати цю цінну зернову культуру, а тому, що останніми роками вони значно скоротили площі посівів під житом. Зерновою культурою, яка знана не тільки своїми високими харчовими якостями борошна, з якого печуть популярний в українців житній хліб, але й має безліч інших незаперечних переваг.
Задля справедливості варто зазначити, що житній хліб із білоруською пропискою нині їдять майже по всій Україні, бо власного жита країні вже бракує кілька років поспіль. Не винятком стане і 2019 рік, адже посівні площі під жито знову скоротились.
Експерти зазначають, що різке зниження вирощування жита і виробництво житнього борошна в Україні вперше помітили в 2013–2014 роках. Тоді Україна втратила контроль над Кримом і Донбасом, що призвело до скорочення числа як постачальників сировини, так і споживачів готової продукції.
Якось уже стерлося з пам’яті, але саме в Донецькій і Луганській областях під посіви жита відводилися великі посівні площі. Так само і до Криму відправляли великі партії житніх виробів, але після анексії півострова українське жито туди не постачають.
Експерти аграрного ринку вважають, що головною причиною дефіциту житнього зерна і житнього борошна стало те, що вирощуванню цієї культури сьогодні в Україні не приділяється достатньої уваги зі сторони агробізнесу.
У комерційних розрахунках вітчизняних латифундистів на перший план вийшли високоліквідні й рентабельні зернові і олійні культури. Переважно — соняшник і кукурудза.
Позначилися на скороченні посівних площ під жито і зовнішні кон’юнктурні фактори на світовому ринку зерна, на якому жито вже не має значного попиту порівняно з іншими зерновими культурами.
Через це, кажуть аналітики аграрного ринку, за останні два десятиліття посівні площі під жито суттєво скоротилися. Приміром, якщо з 1990-го по 2000 роки в Україні вони зросли з 519,1 тис. га до 669,4 тис. га, то протягом 2001–2016 років істотно зменшилися — до 144,3 тис. га.
Ця тенденція, за прогнозами, зберігатиметься надалі. Це вже призвело до різкого падіння експорту українського жита.
Приміром, за даними Держстату, у січні–листопаді 2016 року Україна імпортувала рекордну кількість жита — 16,3 тис. тонн, що у грошовому вимірі оцінювалось у 2,5 млн доларів США. А от уже за аналогічний період 2017 року було імпортовано лише 0,03 тис. тонн зерна жита на 0,09 млн доларів США. 2018–2019 років експорт жита з України майже не ведеться.
Натомість Україна сама почала закуповувати з-за кордону жито. Нині головним постачальником цієї продукції в Україну є сусідня Білорусь, звідки завозять від 80 до 90% житнього борошна для потреб українських хлібозаводів та пекарень.
У міністерських кабінетах про дефіцит жита знають, але...
Пасе задніх на житніх ланах і Полтавщина, де з року в рік зменшуються, наче шагренева шкіра, посіви цієї зернової культури. За даними обласного Департаменту агропромислового розвитку, жита в регіоні цього року намолочено всього 9,1 тис. тонн із площі 3,4 тис. га. Середня врожайність (-2,5 ц/га) дещо нижча за торішню і становить 26,8 ц/га.
Схоже, це не на жарт стурбувало обласних чиновників, котрі нині намагаються спрогнозувати наслідки для хлібопекарів і населення області через втрату уваги з боку аграріїв до вирощування жита. А вони вже заявляють про себе. Зокрема, тим, що сьогодні житнє борошно вже дорожче за пшеничне, чого ніколи не було.
«Україна вже давно імпортує жито і житнє борошно з Білорусі. Одна тонна житнього борошна сьогодні коштує 8,2 тис. грн. Раніше її вартість доходила до 12 тис. грн за тонну.
Зниження ціни сталося через те, що Білорусь трохи відпустила повіддя... — розповів кореспонденту «ДУ» про ситуацію з дефіцитом жита Олександр Козуб, директор підрозділу хлібопекарського комплексу «Кулиничі» в Полтавській області.
Це може призвести до того, що подорожчає насамперед хліб простої рецептури. Або, як його ще називають, «соціальний» хліб, який випікають із 70% житнього борошна і 30% пшеничного...»
За словами співрозмовника журналіста, хлібопеки сьогодні виживають лише завдяки маневруванню, до якого вдаються, щоб не збільшити ціну на свою продукцію.
Тому ситуація з дефіцитом жита в Україні їх стурбувала. Аби мати простір для маневру, пекарі вже почали, приміром, самі закуповувати зерно і потім перемелювати його на борошно у власних млинах.
«Ми вже закупили дев’ять тисяч тонн зерна пшениці, з якого згодом самі на власних потужностях зробимо борошно, — ділиться секретом виживання підприємства О. Козуб.
Зробили млин і для жита. Але через те, що запасів зерна цієї культури через дефіцит немає, робимо житнє борошно, як кажуть, «із коліс». Так виходить дешевше і можна зберегти ціну на хліб. Хоча це дуже важко...»
Ситуацію з нестачею жита міг би виправити Аграрний фонд України, який має негайно реагувати на коливання цін на ринку зерна, вважає О. Козуб. І зі своїх резервів покривати дефіцит, у тому числі по житу.
Але фонд жодним чином не впливає на ситуацію, загрузнувши у скандалах, пов’язаних з крадіжками зерна із зерносховищ, корупцією, розтринькуванням державних грошей тощо. Тому, кажуть і хлібопекарі, і навіть чиновники Полтавської ОДА, Аграрний фонд України в нинішньому вигляді країні не потрібний.
На нараді в Полтавській облдержадміністрації, де обговорювали ситуацію, яка складається в регіоні з нестачею житнього борошна, зазначали, що проблема ця застаріла.
Керівництво Полтавщини вже неодноразово звертало увагу тодішнього Мінагропрому на проблему і пропонувало якомога скоріше вжити дієвих заходів для стимулювання аграріїв. Щоб ті мали зацікавленість у вирощуванні жита.
Днями, коли вже стало зрозуміло, що жита в регіоні обмаль, керманичі області підготували звернення з цього питання вже до нового Кабміну, який сформувала команда переможців на останніх виборах до Верховної Ради України.
Про ініціативу щодо шляхів вирішення кризи у «житньому» питанні «ДУ» розповів директор Департаменту агропромислового розвитку Полтавської ОДА Сергій Фролов.
«Ще роки три тому я переконував полтавських аграріїв сіяти жито. Погоджувались, але потім телефонували і розповідали, що жито в них ніхто не хоче купувати, через що поступово зменшувалися посівні площі під цю культуру.
Незабаром виникнув дефіцит жита по всій Україні, що визнавали на рівні Мінагрополітики, почався імпорт із Білорусі. Але жодних кроків для виправлення ситуації не було вжито...
Господарства необхідно стимулювати, щоб там вирощували жито: обов’язкове державне замовлення, авансування витрат на вирощування цієї культури, звільнення від ПДВ тих, хто починає сіяти жито тощо.
І головне — гарантування того, що вирощене і зібране жито буде викуплено. Тобто державою беззаперечно мають вживатися конкретні заходи, щоб стимулювати вирощування жита. На жаль, цього поки ми не бачимо...»
Вплинути на ситуацію, визнає С. Фролов, керівництво Полтавщини не може, адже сьогодні «ніхто ні на що не впливає», бо аграрії самі вирішують, що їм сіяти. Нині вирощувати жито для них — справа неприбуткова, тому умовляння не допоможуть. Необхідна державна політика підтримки тих агропідприємств і фермерів, які готові взятися за посіви жита...
Довідка «ДУ»: За спостереженнями вітчизняних економістів, в Україні за п’ять місяців 2019 року ціни на хліб житній та житньо-пшеничний зросли в середньому на 7–8%.
Це наслідки непродуманої політики держави, кажуть аналітики, адже в 2003–2019 роках виробництво зерна жита в Україні зменшилося на 60%, а на переробні підприємства в останні роки надійшло 57% цієї культури, тобто майже все жито в країні використовують на внутрішні потреби.
Зазначені показники оцінки тенденції формування пропозиції на ринку зерна підтверджують позицію про наявність у державі дефіциту зерна жита озимого. Хоча Україна спроможна значно збільшити виробництво зерна цієї культури. Спроможна, але...
Олександр БРУСЕНСЬКИЙ,
м. Полтава
