Початок нового року позначився суперечливими тенденціями у багатьох країнах Євросоюзу. На Різдвяні свята у Стокгольмі ультраправі підпалили приміщення мечеті. На ксенофобські демонстрації проти мусульман, зокрема на Різдвяні свята у Дрездені, була вимушена реагувати бундесканцлер Ангела Меркель. Натомість лідерка Національного фронту Франції Марін Ле Пен закликала французів відмовитися від політичної коректності та захисту прав меншин, включно з мусульманською.
Ці політичні новини навіть відштовхнули на другий план розширення зони євро, адже 1 січня 2015 року Литва перейшла на спільну європейську грошову одиницю євро. Наразі за бортом зони євро як із причин власного небажання, так і невідповідності критеріям членства, залишаються дев’ять з двадцяти восьми країн — членів Євросоюзу: Болгарія, Велика Британія, Данія, Угорщина, Польща, Румунія, Хорватія, Чехія, Швеція.
Цей факт став черговим приводом для дискусії між європейськими скептиками та європейськими оптимістами. Оптимісти вважають, що неухильне розширення зони євро є свідченням її життєздатності, навіть попри сучасний рекордно низький курс обміну євро на американський долар. Натомість європейські скептики, яких у Німеччині очолює позапарламентська партія «Альтернатива для Німеччини», звертають увагу на «родові вади» монетарного союзу.
Ключовою з них є різний рівень економічного розвитку, що змушує багатші країни зони євро заради збереження стабільного курсу підтримувати бідніші країни. Це, на думку європейських скептиків, робить механізм управління Євросоюзом надмірно складним і забюрократизованим.
Своєрідним підтвердженням цих аргументів можна вважати загострення політичної кризи у низці «проблемних» країн зони євро. У той час, як жорсткі економічні заходи частково заморозили кризові явища в Португалії, Іспанії, Італії, навпаки, помітне загострення сталося в Греції.
На тлі суперечливих наслідків шокових реформ загострюється внутрішньополітичне становище в Греції, яка готується до позачергових парламентських виборів. Приводом для них стала спроба правоцентристського прем’єр-міністра Антонаса Самараса домогтися більш вагомої політичної підтримки шокових реформ від греків, адже досі стабільність правлячої коаліції залежала від позиції дрібних парламентських партій, за винятком неофашистської «Золотої зорі».
У сподіванні покращити політичні позиції правляча грецька коаліція провалила три тури виборів нового президента країни, що автоматично означало призначення на 25 січня позачергових парламентських виборів.
Тож новому складу Європейської комісії доведеться найближчим часом демонструвати дива дипломатичного мистецтва не лише за межами ЄС, а й у середині Євросоюзу.
Андрій МАРТИНОВ
