На цьому тлі 5 вересня 2014 року в Мінську й було підписано протокол намірів щодо припинення вогню. Правда, відтоді стабільного перемир’я в зоні конфлікту не було. Здається, Путін обрав тактику виснаження українського суспільства, розколу антипутінської коаліції та масштабного пропагандистського контрнаступу. Зокрема, напередодні офіційного початку діяльності Євразійського союзу Київ із посередницькою місією відвідали президент Білорусі Олександр Лукашенко та президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв.
Аби показати «добру» волю у застосуванні всіх важелів урегулювання, російська влада погодилася на консультації в «нормандському» форматі на середньому дипломатичному рівні. У разі позитивних зрушень у бік компромісу остаточний успіх можна буде віддати більш високому формату зустрічі, можливо, в Астані 15 січня. У разі провалу все можна буде списати на непоступливість «української партії війни» та її західних союзників.
Найсумніше, що за будь-якого формату переговорів до компромісу між сторонами надто далеко. Це засвідчують навіть їхні публічно оприлюднені позиції. Україна має всі моральні, правові і будь-які людські підстави, аби вимагати поваги до свого суверенітету та відновлення територіальної цілісності. З різним ступенем послідовності щодо суб’єктів світової політики українську позицію підтримує більшість членів ООН.
Однак, на превеликий жаль, у сучасному світі, де цивілізовані правові норми поступаються дедалі частіше праву сильнішого, цього все ще замало. Путін розраховує, що впродовж кількох років йому має вистачити ресурсів, аби розколоти коаліцію підтримки України та змусити її окремих членів до «замирення» українським коштом.
Російська пропаганда, звичайно, звинувачує США у бажанні воювати з Росією до «останнього українця». Причому ці маневри супроводжуються зондуванням позиції США щодо можливості «розміну» українського питання на поступки Росії в Сирії або Ірані. На заваді цьому залишається неодноразово висловлена позиція президента США Барака Обами, який регулярно виступає на підтримку України.
Отже, початок 2015 року стає часом істини для конфлікту на Донбасі та щирості світової спільноти до його справедливого врегулювання.
Андрій МАРТИНОВ
