Війна в Чечні, захоплення незалежних медіа, слабкість російської опозиції принесли йому репутацію авторитарного президента. У Росії Путін вважається людиною, яка здійснила економічну стабілізацію і сформувала середній клас після років хаосу президентства Бориса Єльцина. Путін став архітектором відбудови Росії, яка «піднімає голову» і «встає з колін» після приниження і розпаду Радянського Союзу.
Але проєвропейський рух протесту на Майдані в Києві і падіння в лютому ставленика Москви Віктора Януковича — цього вже було для Росії забагато.
На відповідь Путіна довго чекати не довелося — відбулась анексія Криму шляхом фальшивого плебісциту, розгортається підтримка сепаратистського терористичного руху на Сході України. Конфлікт між Росією і Заходом набирає нових форм. З точки зору Москви — анексія Криму становить лише природне повернення в лоно Росії «святої» території і «російського Єрусалиму». Проте Захід переконаний, що російський президент, змінивши єдиним рухом карту Європи, привласнив чужу територію, на що ніхто не наважувався від часу завершення Другої світової війни.
Наразившись на остракізм західних лідерів, які звинувачують його в агресії, Путін отримав від західних таблоїдів сумнівну честь називатися новим Гітлером. Зате в Росії він популярний, як ніколи. У віці 62 років Володимир Путін здобув в очах антиатлантичних європейців статус «вождя», особливо тому, що він робить виклик «американському лідерству» і західній ліберальній моделі.
Великодержавні прагнення російського керівника змушують згадати про термін «холодна війна», який зник у 1991 році разом із Радянським Союзом, вважають американські аналітики.
Цей термін не зовсім точний. Росія не є, на відміну від свого радянського попередника, носієм ідеології, моделі розвитку, але термін має ту перевагу, що говорить сам за себе. Дехто з аналітиків пропонує визначати відносини між росіянами і Заходом терміном «довга зима».
Польоти стратегічних бомбардувальників поблизу європейських країн, навчання військових кораблів, які турбують генералів НАТО, посилення російської активності в повітрі і на морі — все це російський президент пояснює тим, що Захід ніколи не дотримувався обіцянок не розширювати НАТО поблизу Росії. Хто кому загрожує? — запитує Москва.
Повертаються старі запитання: чого хоче Путін, куди прямує? На думку Марії Ліпман, експерта Московського центру Карнегі, яка дуже критично ставиться до російського лідера, Путін «бачить себе в ролі лідера місії порятунку Росії від Заходу. Він постійно звертається до історії, шукає свого місця серед тих керівників російської держави, які врятували Росію від різноманітних загроз».
Російський експерт Костянтин Калачов вважає, що Путін уже «думає про те, що про нього напишуть в історичних книжках. За 50 або 100 років істориків буде цікавити не курс рубля, а анексія Криму і конфронтація зі США».
На думку експертів, ідучи на конфлікт з Україною, Путін намагався зрівнятися зі Сполученими Штатами, утвердити себе як лідер, рівний американським президентам.
Чого тепер можна очікувати від Росії? Продовження політики захоплень, переорієнтації її енергетичних пріоритетів з Європи на Азію, активації контактів з країнами Південної Америки і Близького Сходу? Путін недавно оголосив продовження підтримки сирійського президента Башара ель-Асада й у подальшому прагне грати ключову роль на переговорах по іранській атомній програмі.
Чи знайдеться серед західних лідерів сильна особистість, яка зможе завадити цим, явно завеликим і небезпечним планам, дізнаємося вже у 2015 році.
Петро ПЕТРІВ