У кінцевому комюніке виражено зацікавлення Росії і африканських держав у збереженні власної суверенності і захисті від спроб її обмеження з боку західних держав, протидії до економічних санкцій, установлюваних без згоди Ради Безпеки ООН, та підкреслювалася необхідність боротьби з проявами гегемонії західного світу.
На саміті були також підписані меморандуми «Про основи відносин і співпраці» між урядом Російської Федерації і Африканським Союзом та економічної співпраці між Євразійською комісією і Африканським Союзом.
Згідно з інформацією радника президента РФ Антона Кобякова під час саміту підписано приблизно 50 договорів на загальну суму 800 мільярдів рублів (приблизно 12,5 мільярда доларів). Однак невідомо, яку частину становили контракти, а яку — переговори про наміри і меморандуми.
Найважливішим документом мав стати рамковий договір на приблизно 5 мільярдів доларів стосовно створення механізму фінансування торгівлі між Росією і африканськими державами, підписаний російськими фінансовими інституціями («Сбєрбанк», «Російський експортний центр», ВЕБ) та інвестиційною корпорацією Gemcorp Capital LLP.
Саміт у Сочі став черговим етапом російського політичного наступу в Африці, розпочатого у 2014 році. Його початок збігся з радикальним погіршенням відносин Росії із Заходом і економічною кризою у Російській Федерації.
У цій ситуації наступ в Африці мав на меті здобуття нових незахідних економічних і політичних партнерів, які допоможуть прорвати ізоляцію Росії на міжнародній арені, особливо на форумі міжнародних організацій.
Зростання зацікавлення цим континентом (особливо Субсахарською Африкою) було також пов’язане з перспективами економічного зростання і зростаючим суперництвом за впливи у цьому регіоні не тільки Китаю і Заходу, а й Індії і Туреччини.
Росія як держава з претензіями на роль глобальної не може залишитися на маргінесі цього суперництва. Слабкість державних структур в Африці, їхня хронічна нестабільність та факт, що Росія не обтяжена на цьому континенті колоніальним минулим, надають їй певну перевагу над іншими, особливо західними, державами.
Саміт мав також для Росії важливе символічне і пропагандистське значення. Він служив для демонстрації повернення Росії на африканський континент як великої держави та підняття її привабливості як партнера африканських країн.
Важливою цільовою аудиторією цієї демонстрації були самі росіяни — виступ Путіна в оточенні кількох десятків лідерів, які прибули на його запрошення, однозначно позитивний щодо Москви зміст виступів і формульовані в них очікування мали показати Путіна як лідера з міжнародним авторитетом і повагою, а Росію — як державу, котра відновлює свої позиції в Африці.
Такий візерунок нав’язує до живої у російському суспільстві ностальгії за Радянським Союзом, який під час холодної війни мав великі впливи на цьому континенті.
Саміт мав також показати, незважаючи на незначну нині економічну активність у регіоні, зацікавлення Москви Африкою. Росія, однак, надалі не може конкурувати за величиною капіталу з такими потугами, як США і Китай.
Щоправда, останнім часом Росія подвоїла торговельний оборот з Африкою (до понад 20 мільярдів доларів у 2018 році), але на цей момент він був удесятеро меншим, ніж оборот КНР з Африкою, і приблизно у п’ять разів меншим, ніж оборот США з Чорним континентом.
До 70% торговельного обміну Росії з Африкою припадає на традиційних російських партнерів в арабському світі, таких як Алжир, Єгипет чи Марокко, а лише 5 мільярдів — на оборот з країнами Субсахарської Африки.
Диспропорції помітні також на рівні інвестицій: російські підприємства (наприклад, діамантовий концерн «Алроса» чи «Норільський нікель») інвестували в експлуатацію африканських родовищ кілька мільярдів доларів. Натомість Китай інвестував за той самий час в Африці 143 мільярди доларів.
Попри економічну слабкість Росія в стані сформувати пропозицію, адресовану правлячим колам африканських держав. Це стосується передовсім продажу озброєння і військового обладнання й устаткування (дешевшого від західного і кращого за китайське), а також навчання і підготовки кадрів армії і структур безпеки (протягом останніх п’яти років перепідготовку у Росії пройшли понад 2,5 тисячі африканських військовиків).
Правлячим колам в Африці Кремль пропонує також політичний консалтинг та широкий пакет охоронних і військових послуг (їх надають також приватні фірми, наприклад група Вагнера).
Козирем Росії є постійне членство у Раді Безпеки ООН, завдяки якому вона може блокувати (як це було у випадку резолюції РБ стосовно застосування хімічної зброї у Сирії), а також можливі ініціативи щодо порушень прав людини урядами африканських країн.
Взамін Росія очікує престижних контрактів (зокрема, будівництво атомної електростанції в Єгипті) або концесії для фірм на видобуток сировини.
Варто зазначити, що проведення економічного наступу в Африці полегшують безпосередні контакти — від часу розпаду Радянського Союзу через російські університети пройшло приблизно 100 тисяч африканських студентів, а випускники цих закладів становлять значну частину африканських еліт.

Євген ПЕТРЕНКО