Протягом кількох днів президент Себастьян Пінера, який кілька тижнів тому оголосив «війну організованим силам насильства і вандалізму», відступає по всіх лініях. Він не тільки скасував надзвичайний стан і повернув армію в казарми, а й перепросив чилійців за те, що не помітив наростання соціальних проблем і нагромадження гніву.
«Всі почули послання і всі змінилися. Тепер мусимо об’єднати сили, щоб негайно знайти відповіді на запитання, які ставлять усі чилійці», — заявив президент.
Пінера відправив у відставку весь уряд і пообіцяв переговори з опозицією на тему реформ. Він наперед оголосив про найважливіші найближчі кроки: скасування підвищення цін на публічний транспорт, підвищення мінімальної зарплати і пенсій та поліпшення охорони здоров’я у публічній медичній службі.
Апогей гігантських протестів, яких Чилі не бачило від кінця диктатури генерала Аугусто Піночета у 1990 році, стався у п’ятницю 25 жовтня, коли на вулиці Сантьяго вийшли 1,2 мільйона демонстрантів. На вулиці вийшов увесь соціальний зріз Чилі: студенти, родини з дітьми, пенсіонери, робітники і дрібні підприємці, чиновники, вчителі, митці, науковці, індійці, представники сексуальних меншин.
Люди кричали: «Чилі проснулося!», «Гідність мусить стати звичною!» Сотні людей співали пісні легендарного співака Віктора Хари, вбитого хунтою Піночета у 1973 році. Над величезним мітингом кружляли військові вертольоти, але насильства не сталось.
У попередні дні на вулицях загинули 20 осіб, у тому числі п’ять від рук поліції і війська, решта у різних випадках і внаслідок пожеж, вчинених обуреним натовпом у метро і у сплюндрованих магазинах.
Присутність війська на вулицях нагадувала старшим чилійцям понурі часи диктатури Піночета. Люди, однак, мирно вимагали рівності, більше публічних послуг. «Чилі вже не є таким, як раніше, країна змінилася» та «Солдате, підійди, я обніму тебе» — основні теми транспарантів.
Підтримка для уряду Пінера зменшилася до 14%, а понад 80% чилійців вважають, що він не тільки погано справився із соціальним вибухом, але й що запропоновані ним реформи недостатні.
Революція в Чилі стала несподіваною для всього політичного класу включно з лівоцентристською опозицією. Щоправда, бідність зменшилась останніми десятиліттями (за правління соціалістичних президентів Лагоса і Бачелет та правого Пінери), а середній клас чисельно виріс, але релятивно він не став багатшим. Служба охорони здоров’я підупадала, кошти освіти, значною мірою приватної, зростали.
Ніхто якось не помітив, що суспільство дозріло до бунту, оскільки не голосують більше половини виборців. Врешті, іскрою для вибуху стала дуже дрібна на перший погляд справа підвищення оплати за проїзд у комунальному транспорті.

Петро ПЕТРІВ