Американці вже багато років, як зосередилися на Китаї, а до європейських лідерів лише зараз починає доходити, що за мільярдними китайськими інвестиціями може приховуватися довготермінова стратегічна загроза.
У центрі уваги, зокрема, опинилося питання, до якого ступеня члени НАТО повинні дозволити китайському постачальнику мережевої інфраструктури «Хуавей» (Huawei) співпрацювати з їхніми країнами, а також про рішення Італії приєднатися до амбіційного плану Пекіна, названого «Шлях і Пояс».
«Китай стає головною темою ХХІ століття по обох сторонах Атлантики і викликом майже з кожного питання світової політики», — сказав німецький міністр закордонних справ Хайко Маас у промові, виголошеній у Вашингтоні.
Це дуже серйозна проблема для більшості країн Європи, котрі, як і США, мають близькі торговельні відносини з Китаєм.
«З одного боку, ми добрі партнери, а з іншого — конкуренти — не тільки коли йдеться про економіку, але маємо також дуже відмінні політичні системи. Ми хочемо відносин на основі принципу взаємності, а також мати добрі торговельні відносини з Китаєм»,— сказала канцлер Німеччини Ангела Меркель під час останнього саміту Європейської Ради у Брюсселі.
Нині Китай є найбільшим торговельним партнером Німеччини, випередивши за цим показником США. Для Європи загалом торгівля з Китаєм лише незначно поступається обігу зі Сполученими Штатами Америки.
Китай проявляє бажання інвестувати значні суми на територіях, до яких інші ставляться легковажно: наприклад, у необхідні інфраструктурні проекти у таких країнах, як Греція, Угорщина та Італія.
Досі європейська дискусія на тему Китаю зводилася до політичного виміру. Зовсім недавно Європейський Союз висловився за проведення твердої політики щодо Китаю у питанні кібернетичного шпигунства та крадіжки інтелектуальної власності. Ця тематика також домінувала на саміті ЄС — Китай.
Серед політиків, відповідальних за безпеку по обидва боки Атлантики, зростає переконання, що в часи посилення напруги, пов’язаної з розподілом і збільшенням фінансових витрат на Альянс, у політиці щодо Китаю інтереси США та їхніх європейських партнерів мають збігатися.
Наприклад, питання безпеки найважливіших торговельних шляхів у Південно-Китайському морі так само важливі для Європи, як і для США. Створена Китаєм загроза для кібернетичної безпеки — це ще одна арена з ключовим стратегічним значенням.
«Ми всі можемо скористатись, якщо вдасться виробити спільний підхід із США. Нині нема спільної стратегії Євросоюзу, але не можна мати спільної стратегії, якщо нема власної», — вважає Вольфганг Ішінгер, колишній німецький посол, який нині керує Мюнхенською конференцією з безпеки.
Недавнє рішення президента Дональда Трампа про вихід із Договору про обмеження ракетного озброєння середньої і меншої дальності, який мав захистити Європу від ядерної зброї, тільки посилило ці побоювання.
Адміністрація президента Трампа відмовилася від Договору без консультацій з європейськими союзниками Вашингтона, хоча Європа найбільш вразлива щодо можливого удару Росії.
Американські політики говорять, що рішення було прийняте через наявність багаторічних доказів, що Росія перестала виконувати Договір, а також застережень, що Китай, який не є стороною Договору, почав розміщувати подібну зброю в Азії, що надає йому стратегічну перевагу.
Європейці переживають фрустрацію через неможливість впливу на рішення, які мають для них життєве значення. «Стратегічне питання найвищого значення для європейців було вирішене за допомогою аргументу, який лежить поза Європою, натомість має для неї потужні наслідки.
Видно, що ми маємо з цього питання у кращому випадку другорядне значення», — вважає Ян Техау, директор європейської програми американського аналітичного центру Фонд Маршалла.
Незважаючи на такі настрої, серед провідних європейських політиків, відповідальних за оборону, панує згода, що попри декларації про створення «європейської армії» НАТО залишається ключовим фактором для безпеки регіону.
Запитання звучить так: як Європа може переконати Вашингтон, що нею варто перейматися? На думку аналітиків, одним зі способів, яким Старий Континент може захистити свої цінності, є посилення активності в НАТО. США нині покривають дві третини натовських витрат на оборону, що шалено дратує Трампа.
І якщо кілька країн здійснили прогрес на шляху до реалізації натовської мети, якою є призначення двох відсотків ВВП на оборону, то інші, а особливо Німеччина, навіть не наблизилися до цього рівня.
Серйозною загрозою для Європи може стати криза в Азії, яка відверне увагу США від НАТО. Такий поворот може здійснитися несподівано, як це відбувалося після терористичного нападу 11 вересня 2001 року, коли майже всі свої сили США кинули на Близький Схід.
Деякі європейські військові стратеги вважають, що члени НАТО з регіону повинні підготуватися до того, аби взяти на себе ініціативу у конфронтації з Росією.
Кілька європейських країн, у тому числі Великобританія і Німеччина, вже відіграють важливу роль у програмі збільшення присутності сил НАТО у балтійських республіках і у Польщі, що має стримати Росію від втручання у справи регіону.
При всьому шумі стосовно втручання Москви у вибори і вторгнення на територію сусідів в Альянсі панує зростаюча єдність підходів, що попри її значний ядерний потенціал Росію можна стримати. Європейські члени НАТО значно переважають Росію, коли йдеться про витрати на оборону і економічний потенціал. Залежна від експорту сировини, російська економіка перебуває у стагнації і менша, ніж, наприклад, канадська.
Якби Європа концентрувалася на Росії, це дало б США більшу свободу дій в Азії (де європейські члени НАТО практично неприсутні). Такий розподіл привів би, напевно, до того, що тема НАТО була б більш популярна у Вашингтоні. Фанфаронство і агресивні «твіти» Трампа не можуть приховати того факту, що у Вашингтоні не тільки він хоче більшої відповідальності європейських членів НАТО за свій континент.
«США дуже сильно стурбовані тим, що діється в Тихоокеанському регіоні. Це перебуває у суперечності з фактом, що США все ще мусять витрачати величезні ресурси на гарантування безпеки Європи», — сказав Баррі Посен, професор політології Массачусетського технологічного інституту і відомий критик НАТО.
З Трампом чи без нього конфронтація з Китаєм змусить, очевидно, до зміни мислення про майбутнє НАТО. Те, чи європейці, беручи до уваги зростаючу залежність їхньої економіки від Китаю, зможуть досягти консенсусу між собою, не кажучи вже про США, залишається окремим питанням.
Однак радість, з якою країни Південної Європи вітають китайські інвестиції, становить неприємний сигнал для тих, хто закликає до створення єдиного фронту.
«Китай паралізує процес прийняття рішень в Європі. Ми повинні приймати рішення про такі інвестиції з урахуванням позиції Китаю. Але європейці не настільки багаті, щоб утримувати китайців на відстані від нашого ринку», — вважає Техау.

Євген ПЕТРЕНКО