Москва і Вашингтон використовують дуже схожі тактичні прийоми. Спочатку підіймають до стелі «ставки», після того як «партнер» не йде на поступки, «ставки» підвищуються знову. Логічним підсумком такої тактики є радикальне погіршення клімату сучасних міжнародних відносин.
У Венесуелі Росія продовжує з усіх сил підтримувати режим президента Ніколаса Мадуро. На Донбасі Путін має намір продовжити видавати російські паспорти, незважаючи на загрозу посилення режиму міжнародних санкцій.
Попри символічне зменшення військових витрат, аби під їхнім тягарем не довелося максимально скорочувати соціальні витрати, Росія має намір продовжувати підтримувати Сирію та Іран. Тому не дивно, що у міру підсилення взаємної недовіри між Вашингтоном і Москвою дедалі важче домовлятися щодо стратегічної стабільності.
Фактично поховано Договір про ракети малої і середньої дальності. Причому попри завіряння Трампа про готовність Китаю долучитися до російсько-американських переговорів щодо ядерного роззброєння Пекін поки що цього робити не збирається.
Навіть більше, здається, що Пекін і Москва продовжують підтримувати Північну Корею у її торгах та спробах домогтися від США скасування санкцій та гарантії безпеки за символічну відмову КНДР від ядерної зброї.
Сумнівні прогнози щодо можливості союзу Путіна і Трампа у боротьбі проти ліберального варіанта глобалізації явно не виправдовуються. Навпаки, наступальні дії Росії на Донбасі, у Латинській Америці та на Близькому Сході спонукають адміністрацію президента Трампа вдаватися до послідовного стримування російської агресивності. Гібридна холодна війна поволі стає фактом.