Додатково економічну ситуацію ускладнює зменшення російських субсидій. Москва ставить продовження підтримки в залежність від готовності Мінська до реальної інтеграції в рамках формально існуючої з 1999 року Союзної Держави Білорусі і Росії.
Президент Олександр Лукашенко нині постав перед викликом збереження незалежності від Росії або втрати частини чи всіх російських субсидій, які становлять 10% ВВП Білорусі. Альтернативою для підтримки з боку Москви мала би бути комплексна економічна трансформація. Утім, здійснені досі реформи дуже обмежені і стосуються, головним чином, сектора IT, малих і середніх підприємств.
Однак Олександр Лукашенко напередодні президентських виборів побоюється ослаблення влади, тому утримуватиметься від рішучих дій і не наважиться на приватизацію чи ліквідацію неефективних державних підприємств. Тоді залишається домовлятись із Москвою, яка вимагає посилення залежності Білорусі від Росії.
Ілюзія статистики
Продовження економічного зростання у 2018 році, коли ВВП збільшився на 3% (у 2017-му — на 2,5%), стало можливим завдяки зростанню промислового виробництва на 5,7%. Одночасно майже на 40% знизився прибуток білоруських суб’єктів господарювання, а відсоток нерентабельних фірм становить 15%, переважно промислових підприємств.
Сильно виріс запас нереалізованої продукції, який на 1 січня 2019 року становив 2 мільярди доларів. Низька платоспроможність білоруських економічних суб’єктів випливає передовсім із дефіциту фінансових ресурсів.
Як вартість кредитів, так і їх доступність стали складним бар’єром для багатьох білоруських підприємств. Це визначає низьку конкурентоспроможність білоруської економіки, яка залишається вірною радянській командно-розподільчій моделі.
Стабілізаційним чинником макроекономічної ситуації, як і в попередні роки, є політика центрального банку. Завдяки послідовній фінансовій політиці вдалось утримати низьку інфляцію, яка торік становила 5,6%. Рівень валютних резервів зберігається на відносно високому рівні і становить 7 мільярдів доларів. Стабільним залишався у минулому році закордонний борг — 16–17 мільярдів доларів.
З одного боку, це ознака ефективності центрального банку, який жорстко регулює зовнішню заборгованість. Проте влада не змогла скоротити заборгованість, обмежуючись її рефінансуванням. Кошти обслуговування боргу зросли на 30%.
У зв’язку з небажанням Лукашенка проводити економічні реформи останніми роками Білорусь не могла отримати відносно дешеві кредити МВФ і змушена брати дорожчі кредити (шляхом емісії облігацій під 6–7% річних) та політичні позики з Росії. В результаті у 2019 році аж 1,1 мільярда доларів із загальної квоти 2,7 мільярда доларів заборгованості підуть лише на обслуговування.
Складною залишається ситуація у зовнішній торгівлі, яка приносить Білорусі 50% ВВП і має стратегічне значення для функціонування держави. Відбулося різке збільшення дефіциту у торгівлі з Росією до 9,6 мільярда доларів. Це найгірший результат із 2012 року і у подальшій перспективі такий значний дефіцит буде серйозно загрожувати стабільності платіжного балансу Білорусі.
Натомість розвивалася торгівля з ЄС. Традиційно позитивне сальдо з членами ЄС виросло майже втричі порівняно з 2017 роком і становило 3 мільярди доларів. Таке значне зростання було викликано передовсім доброю ціновою кон’юнктурою на ринку нафтопродуктів, які є основним експортним товаром Білорусі на ринки ЄС.
Добра цінова кон’юнктура склалася також на ринку калійних добрив, де вартість експорту виросла на 20% — до 2,7 мільярда доларів. Як і у попередні роки, важливим джерелом доходів від експорту було виробництво продуктів харчування (5,2 мільярда доларів) та ВПК (1 мільярд доларів).
На особливу увагу заслуговує вже кількарічне безпрецедентне зростання сектора IT. У минулому році, порівняно з 2017-м, він виріс на третину і його частка у ВВП становить 1,5 мільярда доларів, або 5,5%.
Скорочення російських субсидій
У контексті зростаючих роками структурних проблем неефективної білоруської економічної моделі головною загрозою для стабільності білоруської економіки у 2018 році стало різке скорочення російських субсидій.
Російська влада, намагаючись змусити Олександра Лукашенка до повної лояльності, застосувала відому стратегію скорочення рівня підтримки для Білорусі, надалі залежної від преференційних поставок російської енергетичної сировини, кредитів та доступу до ємного російського ринку збуту.
У жовтні 2018 року Москва припинила до кінця 2019 року експорт більшості нафтопродуктів на білоруський ринок, намагаючись, таким чином, завершити прибутковий для Білорусі реекспорт російських нафтопродуктів або продаж за низькими цінами на внутрішньому ринку (у 2017 році такий імпорт становив 3,2 мільйона тонн палива). Потенційні втрати Мінська через припинення експорту оцінюються в 1 мільярд доларів.
У грудні минулого року Росія значно посилила тиск, висуваючи перед Білоруссю вимогу відновлення припиненого кільканадцять років тому процесу російсько-білоруської інтеграції в рамках Союзної Держави.
Від рішення з цього питання Кремль ставить у залежність подальшу підтримку для Мінська, зокрема ключову нині виплату компенсації за втрати від здійснюваного в Росії так званого податкового маневру у нафтогазовій промисловості.
Через це білоруські втрати у 2019 році становитимуть 400 мільйонів доларів, а у 2024-му зростуть до 2 мільярдів (майже 4% ВВП Білорусі). Загальні втрати Мінська протягом найближчих 5 років оцінюються у 10–11 мільярдів доларів.
Серйозним обтяженням для білоруської економіки є майже вдвічі вища порівняно з російськими тарифами ціна газу (у ц. р. — 127 доларів за 1000 кубометрів), що значно поглиблює торговельний дефіцит із Росією і одночасно ослаблює конкурентоспроможність білоруських товарів на російському ринку. Незважаючи на спроби диверсифікації поставок газу, нині відсутня реальна альтернатива російській енергосировині.
Росія залишається для Білорусі головним ринком збуту і у 2018 році на неї припадало 38% експорту, а в галузі продуктів харчування — аж 80%. Разом із тим значно зростає фінансова залежність Білорусі від російських кредитів без якоїсь можливості диверсифікації фінансування.
Попередження від МВФ
На ключове значення російських субсидій для функціонування білоруської економіки звертають увагу експерти МВФ. Згідно з їхніми розрахунками існує тісний зв’язок між економічним зростанням у Білорусі і масштабом підтримки з боку Росії.
Скорочення за останні роки рівня субсидій з 17% ВВП у 2013 році до нинішніх 10% потягнуло за собою сповільнення зростання економіки. А відсутність якихось компенсацій через податковий маневр у нафтовій галузі приведе у 2023 році до збільшення білоруської заборгованості з нинішніх 55% ВВП до небезпечного для фінансової стабільності рівня 70%.
Експертні оцінки МВФ показують, що влада Білорусі змушена негайно починати економічну трансформацію включно з недоторканими досі державними підприємствами. Білорусь могла би досягти у 2030 році рівня життя Словаччини лише при щорічному економічному зростанні порядку 7–8%.
Реформаторська місія Румаса
18 серпня 2018 року президент Олександр Лукашенко здійснив дійсно глибоку реконструкцію уряду, змінивши прем’єра, чотирьох з п’яти віце-прем’єрів та частину міністрів, у тому числі всіх відповідальних за економічну політику.
Новим керівником уряду став Сергій Румас, який раніше виконував функцію голови державного Банку розвитку і вважається реформатором. У контексті наростаючої вже тоді напруги у російсько-білоруських відносинах ключовим завданням прем’єра Румаса став пошук нових джерел економічного зростання, альтернативних скороченим Росією субсидіям.
Це означає здійснення більш амбітних, ніж досі, економічних реформ. У презентованій у жовтні минулого року програмі роботи уряду до 2020 року серед найважливіших завдань прем’єр Румас назвав, зокрема, поліпшення умов ведення економічної діяльності, розвиток сектора IT, цифризацію економіки та ефективне управління державними підприємствами.
Здійснені протягом останніх місяців кроки вказують на збереження позитивного ставлення держави до сектора малих та середніх підприємств, який нині розглядається як один із головних чинників зростання білоруської економіки.
Новий уряд прийняв стратегію розвитку цих підприємств до 2030 року, яка передбачає збільшення частки бізнесу у ВВП Білорусі з нинішніх 25% до 50%. 1 січня 2019 року набрав чинності новий Податковий кодекс, який хоча не зменшує відчутно податкового навантаження, проте формує більш сприятливі умови для бізнесу.
Одночасно оголошено про припинення до 2020 року директивного, необґрунтованого економічною вигодою кредитування державних економічних суб’єктів. Прозвучала також декларація про покращення управління державними підприємствами, яке має полягати насамперед у зменшенні контролю центральної влади при одночасному посиленні ролі професіональних менеджерських кадрів.
З’явилися також передумови для відновлення переговорів із МВФ у справі нового стабілізаційного кредиту. У січні ц. р. уряд створив робочу групу для створення дорожньої карти економічних реформ у тісній співпраці зі Світовим банком. Подібна група працювала у 2015 році, зокрема у зв’язку зі здійснюваними тоді стараннями Мінська отримати кредит від МВФ у розмірі 3 мільярди доларів.
Перспектива економічних реформ
Негативні для Білорусі тенденції у відносинах із Росією виразно показують, що Кремль має ключовий вплив на стан білоруської економіки. Маніпулюючи у відповідності зі своїми інтересами обсягом субсидій, кремлівська влада намагається змусити Мінськ до поступок у реальній інтеграції обох держав. Тому з’являється серйозна загроза не тільки для економічної стабільності, але й для незалежності Білорусі.
У зв’язку з цим реалізується стратегія зміцнення економічної самостійності через збільшення частки приватних фірм у ВВП, зокрема динамічного сектора IT, при одночасному скороченні значення залежного від підтримки Росії сектора важкої промисловості.
Однак здійснення ґрунтовної перебудови економіки в умовах білоруського авторитаризму є дуже нелегкою справою. Належить пам’ятати, що уряд Сергія Румаса, який оголошує проект ринкових реформ, може функціонувати виключно в межах, визначених Олександром Лукашенком.
Необхідне для успіху трансформації закриття нерентабельних підприємств і реструктуризація (приватизація) більш перспективних суб’єктів могли би дестабілізувати суспільну ситуацію і позбавити владу контролю за частиною суспільства, зайнятого у бюджетному секторі.
У контексті запланованих найпізніше на ІІІ квартал 2020 року парламентських і президентських виборів збереження соціального миру буде мати особливе значення для перебування при владі Олександра Лукашенка.
Звідси незалежно від декларацій у короткій і середній перспективі влада буде уникати радикальних економічних рішень, стимулюючи одночасно поступову і обережну перебудову економічної структури Білорусі і шукаючи заощаджень. Це означає, що Мінськ буде змушений до пошуку порозуміння з Москвою з метою збереження принаймні частини російських субсидій.
Євген ПЕТРЕНКО
