Після деяких вагань і сумнівів Макрон — як вказують його союзники у Брюсселі і Страсбурзі — вирішив, що готовий очолити великі переміни в Європейському парламенті, щоб уже після виборів створити там впливову центристську фракцію реформаторів.
Її мали б створити партії з нинішніх фракцій лібералів, право- і лівоцентристів. Програмною основою мали би стати тези Макрона, які він виклав у своєму маніфесті.
Родзинкою звернення «За європейське відродження» є — і це становить дуже «французьку» рису його програми — задум створення нових інституцій, які повинні реалізовувати реформи, заявлені ще раніше Макроном.
Це — Європейське агентство захисту демократії, яке мало би займатися захистом виборів (європейських і національних) від кіберзлочинців і маніпуляцій, Європейська рада внутрішньої безпеки, яка займається проблемами Шенгенської зони і міграції. А крім того, Європейський кліматичний банк, Європейська рада з питань інновацій, а також Європейська рада безпеки.
Способом реалізації реформ мала би зайнятися Конференція для Європи з участю представників країн ЄС, його інституцій і громадянського суспільства. Такі дебати вже довели свою ефективність останнім часом у Франції.
Чергові «поради», які без розкриття деталей пропонує Макрон, можна було б інституційно вписати і в нинішню Раду ЄС, яка збирається в різних тематичних форматах з участю, наприклад, міністрів внутрішніх справ або міністрів оборони з усіх країн ЄС.
Для Макрона справжнім пріоритетом є збереження близької співпраці країн ЄС із «післябрексітним» Лондоном у питаннях безпеки і оборони. І тому британці мали би залишатися членами нової Європейської ради внутрішньої безпеки, а також підписантами можливого «трактату з оборони і безпеки».
Макрон у своєму маніфесті повторює, що частково вже реалізовані в ЄС його постулати щодо Шенгенської зони — створення сильної прикордонної служби ЄС і спільної політики надання статусу біженця.
Крім того, президент Франції знову закликає провести реформу політики конкуренції ЄС і захисту стратегічних галузей економіки. Це пахне протекціонізмом під гаслами захисту від Китаю. Але після недавнього вето Європейської комісії щодо об’єднання «Сіменса» і «Альстома» (в залізничній галузі) до закликів Парижа про зміну антимонопольних правил приєднався Берлін.
Макрон сильно допоміг у руйнуванні брюссельського табу, яке багато років забороняло інституціям ЄС підключатися до питань оборони. Завершується процес законодавчого забезпечення Європейського оборонного фонду, який буде з бюджету ЄС підтримувати європейський ВПК. Тому питання, пов’язані з обороною, зовнішньою безпекою, звучать у маніфесті Макрона найбільш перспективно.
З іншого боку, поки що замовчується тема реформи зони євро — ключова для француза, але вперто ігнорована Берліном. Оточення канцлера Ангели Меркель протягом років нарікало, що Франція не є сильним партнером для рішучих реформ спільної валюти. А коли, нарешті, у Єлисейському палаці з’явився Макрон, виявилося, що Меркель занадто слабка, щоб переконати німців у необхідності сміливих реформ.
Ця самотність Макрона при все ще не згаслому реформаторському завзятті змусила його покладати великі надії на вибори до Європарламенту (і він спрямовує свій маніфест до виборців з-поза Франції), а потім у формуванні програми нової Європейської комісії, чия каденція має розпочатись уже цієї осені.
Частина намірів француза, особливо у соціальній сфері, викликає спротив у багатьох країнах ЄС. Але треба погодитись із Макроном, що перебування в «пастці статус-кво і розгубленості» без відважної дискусії і без готовності до проведення навіть твердих дискусій — рішення про майбутнє ЄС може стати поганою відповіддю на загрози Європі — з боку популізму і з боку її світових конкурентів.