У світовій історіографії склалися загальні оціночні підходи до характеристики причин і наслідків Великої війни. Її докорінні причини формувалися впродовж другої половини ХІХ ст., коли на європейській арені з’явилася Німецька імперія, яка дуже швидко набувала глобального впливу і претендувала на перерозподіл на свою користь колоніальних володінь. Натомість Велика Британія і Франція сподівалися стримувати Німеччину та залучили до цього процесу ще й Російську імперію.
Остання, так само, як і Турецька, перебувала у великій борговій залежності від британсько-французького і німецького капіталів відповідно. Після невдалої для Російської імперії війни проти Японії 1904–1905 років лише британські і французькі кредити порятували монархію в Росії. У свою чергу, німецький капітал дедалі інтенсивніше проникав у Турецьку імперію, свідченням чого став проект побудови на німецькі гроші Багдадської залізниці. Однак найбільший вузол протиріч між великими європейськими державами того часу зав’язався на Балканах, які британський політик Вінстон Черчілль невипадково назвав «пороховим льохом» Європи.
Отже, бажання кожної імперії збройною силою з’ясувати стосунки з конкурентами за сфери впливу неминуче вели до Великої війни. Країни Антанти (Велика Британія, Франція, Росія та до 1918 року ще близько двох десятків держав, у тому числі США) сподівалися розгромити Німеччину та її союзників і за їхній рахунок посилити свої позиції. Велика Британія мала на меті зміцнити свою глобальну імперію та лідерські позиції у світі, Франція мріяла про нову фрагментацію свого головного європейського конкурента — Німеччини, США претендували на прибутки від долучення до європейських справ, Росія хотіла приєднати до своєї імперії українські землі Австро-Угорщини і здобути Чорноморські протоки. Натомість очолювані Німеччиною країни Четвертного альянсу (до якого входили ще Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина) мріяли про зміну європейського і глобального порядку на свою користь.
Перша світова війна, зважаючи на обмеженість людських і матеріальних ресурсів, передусім Німеччини, якій відразу довелося воювати на Західному і Східному фронтах, уже через рік після початку набула ознак окопної війни. У спробах змінити перебіг бойових дій учасники конфлікту активно удосконалювали озброєння. Отож Перша світова дала нові зразки зброї: танки, літаки, підводні човни, хімічну зброю.
Масштабні мобілізаційні заходи дали досвід планової економіки, насамперед у Німеччині, де вже від 1916 року довелося нормувати і планувати рівень споживання у форматі «військової економіки». Однак найбільш слабкою ланкою серед країн Антанти виявилася Російська імперія. Далася взнаки військово-технічна відсталість і економічна залежність цієї імперії від інших країн Антанти. Тож не випадково надмірне військове напруження зруйнувало механізми державного управління в Російській імперії, яка після Лютневої революції 1917 року почала зазнавати поразки у війні.
Великі геополітичні зрушення, які спричинила Перша світова, посприяли пробудженню української національної свідомості та започаткуванню спроби створення самостійної української національної державності. Однак тоді така держава виявилася зайвою для планів післявоєнного устрою Європи, які плекали переможці у війні.
11 листопада 1918 року, коли замовкли гармати Першої світової війни, з політичної карти Європи зникли Австро-Угорська, Німецька, Російська та Турецька імперії. На їхньому місці, особливо в Центральній і Східній Європі, утворилися нові національні держави.
Країни-переможниці визнали лише Німеччину головною винуватицею війни та надмірно її покарали за умовами Версальського мирного договору. Унаслідок цього національною ідеєю німців на наступні десятиліття став реванш за програш у Першій світовій війні. За її наслідками сформувалися тоталітарні ідеології: більшовизм і нацизм. Величезні етнополітичні протиріччя, які посіяла війна, спровокували появу постійних зон напруження вздовж кордонів нової Німецької (Веймарської) Республіки.
Створена з метою охорони нового європейського устрою Ліга націй виявилася неспроможною гарантувати новий статус-кво в Європі і світі в цілому. Тому не випадково міжвоєнний період 1919–1939 рр. досить часто вважають лише перемир’ям між учасниками Першої світової війни. А Друга світова по суті стала її логічним продовженням, але ускладнила загальну політичну ситуацію в Європі конкуренцією двох, породжених Першою світовою війною тоталітарних систем — більшовицької Росії і нацистської Німеччини.
Фактично 1 серпня 1914 року розпочалося, з політичної точки зору, насичене подіями «коротке» ХХ століття, яке завершилося розпадом Радянського Союзу. Лише остання подія підбила певну риску під наслідками Першої світової війни. Тож не дивно, що Європейський Союз офіційно не відзначає цю подію, яка, за своєю суттю, суперечить цінностям європейської інтеграції, адже Перша світова війна, окрім усього іншого, була ще й європейською громадянською війною, за результатами якої Європа на тривалий час поступилася глобальною ініціативою Сполученим Штатам Америки.
Непростим є питання щодо історичних уроків Першої світової війни. Довго можна дискутувати з приводу того, чи взагалі вчать чого-небудь уроки історії. Звичайно, вчать, але лише тих, хто хоче вчитися.