Тоді ФРН і Франція зручніше і затишніше почувалися під американською парасолькою безпеки у складі Організації Північноатлантичного договору. Після розпаду СРСР і започаткування процесу створення Євросоюзу на основі Маастріхтського договору 1992 року на втілення очікувала ідея спільної зовнішньої і оборонної політики.
Але знову НАТО спочатку переконливо показало свої переваги під час війни у Боснії і Герцеговині, а потім і у Косові. Незабаром теракт 11 вересня 2001 року і війни в Афганістані та Іраку вкотре продемонстрували тотальне військовотехнічне і військовополітичне домінування США.
Натомість країни — члени Євросоюзу не могли домовитися між собою про потребу збільшити реальні бюджетні витрати на реалізацію завдань спільної зовнішньої політики і політики безпеки.
Ситуацію змінив президент США Дональд Трамп: відразу після перемоги на президентських виборах він зажадав від європейських союзників по НАТО радикально збільшити військові видатки. На думку американського президента, європейські партнери мали б фінансувати розвиток американського військовопромислового комплексу та реіндустріалізацію США.
Але французький військовопромисловий комплекс у кооперації з іншими країнами Євросоюзу також зацікавлений в отриманні додаткових коштів, потрібних на переозброєння європейських армій. Утім, саме фінансове питання в процесі створення спільної європейської армії виглядає найбільш непогодженим.
ФРН збирається у найближчі роки радикально збільшити свої військові видатки, аби модернізувати бундесвер. Але левову частку цих коштів, щоб зберегти робочі місця, бажано було б спрямувати у німецькі підприємства військовопромислового комплексу.
Компромісним варіантом у цьому проекті виглядає можливість фінансування наднаціональних підприємств військовопромислового комплексу, акціонерами яких є більшість провідних країн — членів Євросоюзу. Спільна армія потрібна ЄС, аби мати інструмент захисту суто європейських інтересів під час міжнародних криз.
Повернувшись до Вашингтона після вшанування століття завершення Першої світової війни, президент США Дональд Трамп у своєму Твіттері запропонував розглядати проект створення спільної армії Євросоюзу як проект зміцнення європейського флангу НАТО.
Це важливо також, враховуючи особливу позицію члена НАТО Туреччини, з якою непрості відносини нині мають як США, так і більшість країн — членів ЄС.
Туреччина послідовно критикує проект самостійного розвитку оборонних можливостей ЄС, зважаючи на свої протиріччя з Грецією щодо Кіпру та невизначеність перспектив вступу до ЄС.
Поки що видається, що перспективи розбудови спільної оборонної політики ЄС у політичному сенсі відкриються лише після попереднього вирішення фінансового питання.
Невипадково на тлі актуалізації питань створення спільної європейської армії Німеччина і Франція презентували проект створення спільного бюджету для зони євро.
Але учасниками цього проекту можуть стати далеко не всі члени зони євро. Так, максимально загострюється конфлікт щодо дефіциту бюджету Італії. Натомість Польща, якій доведеться визначитися з питанням, чи заміняти злотий на євро, стикається з проблемою завершення перехідного періоду, який розпочався після вступу до ЄС 2004 року.
З наступного 2019 року Польща не отримуватиме переваг у субсидіюванні з бюджету ЄС, що актуалізує суспільну дискусію щодо можливості повторення Польщею британського досвіду виходу з ЄС.
Непевності проекту створення спільної армії ЄС додає нестабільність внутрішньополітичної ситуації у Німеччині, де під питанням опинилася здатність бундесканцлера Ангели Меркель рішучою рукою проводити політику ЄС.
Потенційний претендент на лідерство в ЄС французький президент Емманюель Макрон також має обмежений політичний ресурс, зважаючи на низькі рейтинги популярності вдома у Франції.
За цих обставин скоріше НАТО продовжуватиме зміцнювати європейську оборону замість несміливих спроб європейців здобути самостійність у питаннях оборони.