Але країни ЄС визнають неприпустимість дій Росії щодо України, тому навіть попри прихід до влади, наприклад, в Італії «друзів Путіна» консенсус щодо збереження режиму санкцій поки що не порушено.
З іншого боку, об’єктивно існують протиріччя в середині самого НАТО. Очікуваний вихід Великої Британії з Євросоюзу неминуче спровокує досить радикальний перегляд усталених правил роботи трансатлантичних структур безпеки. У цьому зв’язку важкий вибір доводиться робити Євросоюзу.
Проведена за останній час низка військових навчань НАТО продемонструвала наявність вузьких місць як у логістиці, так і у фінансуванні технічного переоснащення збройних сил провідних держав Євросоюзу.
Термінова передислокація з американських воєнних баз у Німеччині танкових підрозділів на навчання в Польщі та країнах Балтії засвідчила неможливість транзиту військових вантажів цивільними трасами у денний час.
Але найбільше нарікань викликав технічний стан бундесверу. Німецький парламент під диктатом фактів був вимушений прийняти рішення про збільшення військових видатків, без яких неможливо вести мову про технічну сумісність німецьких збройних сил і американських.
Утім, стелі видатків у 2% ВВП на потреби безпеки, на чому наполягає президент США Дональд Трамп, німці так і не дійшли. Насамперед тому, що Європейський Союз намагається після виходу Великої Британії реалізувати власний проект створення автономної від США спільної європейської політики у сфері безпеки.
Коментуючи цю перспективу, Дональд Трамп зауважив, що Німеччина одночасно хоче американського військового захисту від потенційної російської загрози, але разом із тим купує у Росії енергоносії. Звичайно, не додає стабільності партнерським відносинам у НАТО торговельно-економічні конфлікти, які канцлер Ангела Меркель напередодні саміту Альянсу намагалася мінімізувати.
Але головний удар по солідарності наносить «бізнес-підхід» до колективної безпеки. США традиційно після 1945 року виконували роль спонсора європейської системи безпеки, але адміністрацію Трампа це не влаштовує. У свою чергу, Німеччина і Франція не завжди готові йти на поступки Трампу.
Ще одним «дисидентом» в Альянсі є Туреччина. Президент цієї країни Реджеп Ердоган після спроби воєнного перевороту у липні 2016 року обмежив присутність союзників по НАТО на стратегічно важливій базі військово-повітряних сил Інчжерлік. Також надто відмінними є підходи США і Туреччини до курдського та сирійського питань.
На превеликий жаль, свою лепту до протиріч внесла Угорщина, яка до останнього намагалася заблокувати поступальний розвиток відносин між Україною та НАТО.
Попри згадані протиріччя Північноатлантичний альянс спаяний взаємними військово-політичними зобов’язаннями. З точки зору США головний результат саміту полягає у згоді європейських союзників витрачати набагато більше на військові потреби.
Також було підтверджено намір НАТО сприяти Україні у реформуванні вітчизняного сектора безпеки та приведенні його до стандартів Альянсу. Головне, аби вчасно прийняті рішення виконувалися.