Поки формальний лідер партії «Ліга Півночі» Маттео Сальвіні та молодий лідер популістської партії «П’ять зірок» Антоніо ді Майо ділили на двох посаду прем’єр-міністра, Берлусконі домігся судового рішення, яке скоротило термін його заборони займати офіційні політичні посади.
Після цього не встигли італійські засоби масової інформації поспекулювати на тему можливості для Берлусконі знову стати прем’єр-міністром, як партії «П’ять зірок» і «Ліга Півночі» створили урядову коаліцію на чолі з технічним прем’єр-міністром Джузеппе Конте.
Останньому пощастило з політичною кон’юнктурою, бо Сальвіні і ді Майо погодилися відмовитися від персональних прем’єрських амбіцій, аби не наражати свої партії на ризик позачергових виборів.
Тепер розвага італійських політологів стосується прогнозування, чи доживе новий уряд до своїх ювілейних 100 днів. Адже коаліційна угода виявилася складною з точки зору можливості проведення послідовного політичного курсу.
Хисткий компроміс досягнуто з приводу податкової політики. Партії, які в березні перемогли на виборах, з одного боку, обіцяли збільшення соціальних видатків, зокрема запровадити гарантований соціальний мінімум у 80 євро на місяць, а з іншого — запевняли виборців у готовності скоротити рівень оподаткування.
Раціонально зрозуміти, як можна реалізувати взаємовиключні цілі за умов низьких темпів зростання італійської економіки, неможливо. Тим паче що за італійськими політичними гойдалками уважно стежать в Євросоюзі.
Там стурбовані не тільки суперечливою економічною політикою, яку збирається реалізовувати новий італійський уряд, а й закликами скасувати економічні санкції проти Росії.
Поки що видається, що варіанти розвитку подій в Італії дають мало підстав для оптимізму в Євросоюзі.
Вже почалися біржові ігри спекулянтів на італійському фондовому ринку. Це загрожуватиме стабільності та створює ризики дестабілізації монетарного союзу ЄС.
У випадку успіху експерименту з коаліцією двох позасистемних політичних сил, якими в Італії є «Ліга Півночі» і «П’ять зірок», може посилитися недовіра до правлячих європейських еліт, що з великою ймовірністю може привести до влади позасистемних популістів і в інших країнах — членах Євросоюзу.
За цих обставин реалісти вже не вважають позачергові вибори найгіршим варіантом виходу з кризи. Адже навіть екстравагантний ветеран італійської політики Сільвіо Берлусконі виглядає більш прагматичним, аніж новостворена коаліція.
Андрій МАРТИНОВ
