Він підкреслив, що в жовтні минулого року попереджав міжнародне співтовариство про необхідність переглянути цей документ. У цьому контексті Трамп наголосив, що угода лише тимчасово обмежує можливості Тегерана розробляти ядерну зброю.
До того ж, за його словами, Іран продовжує поширювати свою підривну активність у Сирії, Ємені та в інших країнах по всьому світу. У зв’язку з цим Трамп назвав Іран «спонсором тероризму», наголосивши, що він підтримує такі угруповання, як «Хезболла», ХАМАС, «Талібан» та «АльКаїда».
За словами глави Білого дому, існуюча угода «також не дозволяє реагувати на розробку режимом балістичних ракет, які можуть доставляти ядерні боєголовки».
Й нарешті, президент США нагадав про виявлену ізраїльською розвідкою секретну документацію про триваючу ядерну програму Тегерана. «Сьогодні ми маємо остаточний доказ того, що ці обіцянки іранців були брехнею», — заявив президент США.
Він також заявив, що будьяка країна, яка допомагатиме Ірану в реалізації ядерної програми, теж «може потрапити під санкції Сполучених Штатів Америки».
Зі свого боку Ізраїль звинуватив Іран у збереженні таємної ядерної програми. Цікаво, що опосередковану правдивість цих звинувачень довів сам Іран, чиї офіційні представники заявили, що «країна готова до будьякого рішення Трампа».
Одним із варіантів розвитку подій військові експерти називають швидке завершення воєнної складової іранської ядерної програми.
Приклад КНДР показав, що за політичної волі та наявності технічних можливостей зробити крок від статусу невоєнної ядерної держави до статусу воєнної ядерної держави можна дуже швидко.
Ймовірне перетворення Ірану на державу — володаря ядерної зброї лише прискорить гонку ядерних озброєнь на Близькому Сході.
Стратегічний суперник Ірану у регіоні — Саудівська Аравія не потерпить іранської ядерної зброї і неминуче створить власну. Ізраїлю, який дефакто володіє ядерною зброєю від часів війни судного дня 1973 року, доведеться легалізувати цей свій статус.
Така ядерна багатополярність на Близькому Сході радикально дестабілізує всю систему міжнародних відносин. Крім того, неминучий воєнний конфлікт США та Ірану може призвести до стрімкого зростання цін на енергоносії.
Іран технічно здатен максимально швидко перекрити Ормузьку протоку, якою транспортується більша частина видобутої нафти з регіону Перської затоки.
Наслідком такого розвитку подій буде уповільнення темпу зростання світової економіки, яке й без того застигло під впливом загроз торговельних війн між США та Євросоюзом і США та Китаєм.
Звичайно, «маленька» регіональна війна може допомогти стимулювати військовопромисловий розвиток США та Ізраїлю, але ціною цього буде ризик глобальної катастрофи.

Андрій МАРТИНОВ