Прем’єрські амбіції має й молодий лідер популістської партії «П’ять зірок» Луїджі Ді Майо. Президент Італії Серджіо Маттарелла намагався до останнього примирити фактично Ді Майо і Берлусконі, за широкою спиною якого був Сальвіні.
Варіантів виходу з кризи було два. Перший сценарій полягав у тому, що президент призначає авторитетного «технократичного» політика, який буде здатний створити коаліцію. Але персональні амбіції Сальвіні і Ді Майо завадили реалізації цього варіанта розвитку політичного процесу.
Другий сценарій полягав у визнанні факту неможливості за існуючого розкладу політичних сил створити правлячу коаліцію. Тому партія «П’ять зірок» наполягає на проведенні 24 червня 2018 року позачергових дострокових виборів. Спираючись на букву Конституції Італії, президент Серджіо Маттарелла погодився із цим сценарієм розвитку подій.
Позачергова виборча кампанія буде швидкою, тому парламентські партії розраховують зберегти ядро свого електорату та максимально дискредитувати опонентів. Демаркаційні лінії між італійськими партіями проходять більше у питаннях соціальної, а не зовнішньої політики.
Утім, поглиблення італійської політичної кризи вже турбує Євросоюз. Політична турбулентність загрожує припиненням непевної тенденції розвитку економіки. Італійська економіка займає помітне місце серед економік країн — членів Монетарного союзу.
Зростання дефіциту італійського бюджету внаслідок навіть символічних спроб реалізувати популістську частину передвиборчих обіцянок партій, чиї кандидати претендують на депутатські мандати, загрожує стабільності євро.
В Євросоюзі також усвідомлюють ризики внутрішньополітичної нестабільності в Італії для територіальної цілісності країни. «Ліга Півночі» фактично представляє інтереси багатшої Півночі Італії, натомість «П’ять зірок» є лідером симпатій біднішого Півдня Італії.
Згадані соціальні диспропорції є основною причиною такої складності із формуванням урядових коаліцій в Італії. Євросоюз закликає італійців та їхніх політиків продемонструвати більше відповідальності як у процесі користування демократичними процедурами, так і на етапі створення правлячої коаліції на підставі мандата представницької демократії.
Багатьом зрозуміло, що чергової «коаліціади» після позачергових виборів може не пережити не тільки Італія, а й Євросоюз, якому вистачає проблем із переговорами щодо виходу з ЄС Великої Британії.
Крім того, в ЄС розуміють, що Італія вже є слабкою ланкою мережі охорони кордонів єдиної Європи від нелегальних мігрантів. Тому будьяке послаблення влади в Італії фактично означатиме апокаліптичний сценарій масового переселення народів із бідних країн Північної Африки та Близького Сходу до Європи.
Тож на кону італійських переговорів стоїть як майбутнє цієї країни, так і доля реформ Євросоюзу.

Андрій МАРТИНОВ