Внаслідок провалу цієї спроби формування нового уряду німецька політична еліта опинилася перед важким вибором: проводити позачергові вибори або спробувати повернутися до випробуваного варіанта «великої коаліції» без участі «менших» партій, які увійшли до бундестагу.
Політичні збитки для «великих» партій від фактичного визнання своєї неспроможності досягнути коаліційного компромісу могли дорівнювати фактичному політичному дефолту. Тому за посередництва президента ФРН соціал-демократа Франка-Вальтера Штайнмайєра за стіл коаліційних переговорів сіли Ангела Меркель та лідер соціал-демократів Мартін Шульц.
Правда, останній відразу після виборів заперечував будь-які переговори з християнськими демократами. Таку радикальну позицію підтримали молоді соціал-демократи, які гостро розкритикували відмову від цієї позиції партійного керівництва.
Місяць переговорів у новому форматі завершився минулого тижня підписанням у Берліні тексту зі 178 сторінок, які склали коаліційну угоду про створення «великої коаліції» у складі Християнсько-демократичного союзу, Християнсько-соціального союзу і Соціал-демократичної партії Німеччини.
Чим глибше з цим документом знайомилися партійні активісти «великих» партій, тим більше критики цей документ почав провокувати. Тому нашвидкуруч без попередньої підготовчої роботи з партійними кадрами виносити коаліційну угоду на затвердження з’їздами цих партій не наважилися. Вирішили почекати, поки перші негативно-критичні політичні емоції нейтралізуються, а партійні верхи і рядові партійці будуть спроможні прислухатися до аргументів, які йдуть від здорового глузду.
Найбільше проблем із молодими соціал-демократами виникло у Мартіна Шульца. Йому пригадали невиконану обіцянку не займати посад в уряді на чолі з Ангелою Меркель та зажадали відставки.
Коментуючи розвиток подій, німецька консервативна газета «Більд» висловила жаль із приводу того, що на чолі Міністерства закордонних справ має шанс залишитися прихильник добрих відносин із Росією Зігмар Габріель.
Утім, запитання до коаліційних кадрових рішень виникли й у християнських демократів та Християнсько-соціального союзу. У власній партії Ангела Меркель зіштовхнулась із критикою з приводу великих поступок соціал-демократам.
Дійсно, есдеки домоглися не лише посад віце-канцлера, міністра закордонних справ, а й соціальних міністерств з одночасним збільшенням бюджетних видатків на підтримання соціальної держави.
Аби на четвертий термін залишитися канцлером, Ангела Меркель була вимушена погодитись із призначенням на посаду міністра внутрішніх справ консервативного баварського політика Хорста Зеєхофера, дати згоду на зменшення квоти прийняття емігрантів до Німеччини, на невизначений час заморозити програму возз’єднання родин, тобто легального приїзду до ФРН жінок нелегалів-чоловіків, які прибули до Німеччини в 2015–2016 роках.
У відповідь «інакодумці» у партії християнських демократів анонімно почали ставити запитання, чи не настав час Меркель піти на пенсію, адже цими домовленостями вона фактично перекреслила свій недавній політичний курс щодо мігрантів. У відповідь на цю критику Меркель говорить про потребу гнучкого підходу до вирішення наявних проблем та демонструє готовність знову стати канцлером.
Ще на початку поточного тижня відкритим залишалося питання щодо графіку затвердження коаліційної угоди з’їздами «великих» партій. Навіть у разі її прийняття до виконання ще гостріші проблеми тільки з’являться.
Адже учасники коаліційних переговорів у процесі досягнення компромісів фактично пройшли лезом ножа, ризикуючи всім своїм політичним капіталом та авторитетом серед виборців. Зважаючи на це, скептики вже роблять ставки на те, як довго нова коаліція протримається при владі.
Опозиція їй у бундестазі хоча є надзвичайно політично строкатою, але не обіцяє новій «великій коаліції» легкого життя. Фактично з кожного стратегічно важливого питання опозиційні партії мають більш радикальну позицію.
Відповідно до регламенту роботи бундестагу найбільша опозиційна партія, а нею у цьому складі парламенту є партія «Альтернатива для Німеччини», автоматично отримує право заяв щодо кожного урядового рішення. Оскільки «Альтернатива для Німеччини» має власний програмний погляд на кожний розділ коаліційної угоди, уряд Ангели Меркель отримає надзвичайно жорстку парламентську опозицію.
Зрозуміло, що нагоду розкритикувати уряд з позицій лівого лібералізму матимуть вільні демократи та зелені, а з позицій лівого популізму уряд критикуватиме Ліва партія.
Чотири місяці політичної невизначеності у Німеччині поставили під сумнів її спроможність бути локомотивом політичної та головне — економічної європейської інтеграції. Завершення коаліціади в Берліні означає повернення Німеччини в активну міжнародну політику.
Утім, формальне завершення німецької коаліціади поставило нові запитання, відповіді на які можуть бути знайдені тільки в процесі практичної роботи нового складу «великої коаліції».
Андрій МАРТИНОВ
