Варто зауважити, що коли рівень підтримки (або її відсутності) прем’єра Дмитра Медведєва, федерального уряду, Державної думи і губернаторів нині вже повертається до рівня перед анексією Криму і є негативним (більше невдоволених, ніж задоволених), то у випадку президента різниця «в плюс» залишається дуже виразною.
Влада, особливо після демонстрацій на зламі 2011 і 2012 років, готувалась і продовжує готуватися до ймовірних опозиційних виступів. Постійно вводяться обмеження, які мають максимально знеохотити росіян до активної політичної діяльності.
Одне з найбільш авторитетних і достовірних щотижневих опитувань громадської думки Росії проводить Фонд «Громадська думка» (Фонд «Общественное мнение» — ФОМ). На початку жовтня до участі в будь-яких демонстраціях протесту були готові 21% респондентів (74% узагалі не планували такого способу вираження власної думки). Якщо найближчим часом відбулися б політичні протести, то 57% росіян не підтримають ні противників, ні прихильників влади.
Владу готові пасивно підтримати 17% населення, активно — 9% (до цієї кількості належать особи, готові вийти на вулицю). Особи, налаштовані опозиційно, мобілізовані відносно більше: приблизно 5–6% росіян з’явились би на мітингу противників влади. Ще 4–5% критикували б правителів пасивно. Питання стосується «влади» взагалі, а її презентує і популярний Путін, і непопулярні губернатори чи мери.
Денис Волков із Центру Левади ще у грудні 2015 року зазначав, що підтримка змінюється залежно від питання: якщо тоді 86% росіян підтримували Путіна, то довіряли йому як політику — 60%, проголосували б за нього на президентських виборах «лише» 55%. Крім того, це поки що декларація, достовірність якої з’ясується лише на виборчій дільниці у безпосередньому голосуванні.
У 2012 році під час виборів Путіна підтримали 41,5% громадян із правом голосу, це офіційні дані Центральної виборчої комісії. Сергій Шпількін, який за допомогою статистичних інструментів доводить наявність виборчих фальшувань, «підозрілими» вважає дев’ять мільйонів голосів. Їх скасування означало б, що Путіна підтримали тільки 33% громадян з правом голосу.
Волков також показав, що максимальна підтримка Путіна зафіксована у такі роки: 1999, 2003, 2007–2008 і 2014–2015. Як правило, сплески підтримки Путіна пов’язані з військовими діями (Чечня, Грузія, Україна) і завжди на тлі конфронтації зі Сполученими Штатами Америки (відповідно у питаннях Югославії, Іраку, Грузії та Криму). Нині напруження на лінії Вашингтон — Москва пов’язане із загостренням подій у Сирії і дозволяє утримати найвищий рівень мобілізації.
Це важливо, бо людська пам’ять коротка. Коли у травні ФОМ спитав про найважливіші конкретні досягнення Путіна у 2015 році (відкрите питання), 51% респондентів не змогли їх назвати. А ті, що пам’ятали, вказували на операцію в Сирії (8%) чи «повернення» Криму (7%).
Сприйняття досягнень і поразок може, однак, дуже змінитися. Центр Левади з 2004 року регулярно питає росіян про спадок президентства Путіна (закрите питання). Нині найбільшим успіхом вважається реформа збройних сил (її називають 14% росіян), зміцнення міжнародної позиції країни (11), економічний розвиток (10) та запровадження «порядку» у державі (10%).
Цікаво, що два перші пункти були практично відсутні в цьому списку у 2004–2012 роках. Також у масовій свідомості практично відсутні поразки (максимально їх називали приблизно 5% респондентів).
Тоді все прикривав економічний розвиток (у 2008 році на нього, як на успіх, вказував кожний п’ятий респондент) та підйом рівня життя, зростання зарплат і пенсій (аналогічні показники у 2009–2010 роках). Нині це відповідно третє і друге місце у списку найбільших провалів (їх називають 19 і 27% опитаних).
Також видно, що росіяни вийшли протестувати, коли їм жилося відносно непогано, а не коли ледве зводять кінці з кінцями. Іронією є факт, що коли Путін повернувся у 2012 році на посаду президента, його найважливіші програмні укази мали на меті подальше підвищення добробуту громадян — він не зайнявся проблемами, які порушували протестувальники.
Нині також Кремль величезні ресурси витрачає на соціальні виплати і допомогу для росіян: підтримані нещодавно урядом поправки до бюджету на 2016 рік на 10 мільярдів рублів офіційно збільшили витрати на національну оборону, але на соціальну політику уряд додатково збирається витратити ще 150 мільярдів рублів.
Утім, точно невідомо, на що витрачається кожний п’ятий рубль федерального бюджету, оскільки таємна частина закону про бюджет становить понад 22% від загальної квоти бюджету. Але росіян взагалі такі питання не цікавлять і не турбують.
Висока підтримка Путіна красиво виглядає графічно. Коли навесні 2015 року Путін на кілька днів «зник», росіяни, щонайбільше, розглядали можливість подій відповідно до теорії змов. Показник суспільної підтримки може заспокоювати його тільки в тому сенсі, що він зменшує ризик втрати влади в результаті громадських протестів. Однак він не матиме значення у разі втрати влади в інший спосіб — наприклад, унаслідок путчу чи «палацового перевороту».
Путін це знає. У рамках політичної боротьби він не буде виводити людей на вулицю. Росіяни також не підтвердять підтримки президента діями і виступами на його захист у такому масштабі, як заявляють про це в опитуваннях. Можливо, стимулом для підтримки стане відповідна інформаційна підготовка — образ ворога, змови чи терору. Але розбудження таких демонів разом з активізацією громадян здається більш ніж ризикованим для влади взагалі і Путіна особисто.
Тому у нинішній Росії політика робиться за кулісами. Путін, з мільйонами росіян, які його підтримують, все одно приречений на самотність. Нас не повинні дивувати зміни на різних посадах у рамках державної адміністрації чи армії. Президент хоче законсервувати систему, але без збереження структури перебування на тих самих посадах тих самих політиків. Які будуть результати — покаже недалеке майбутнє.
Євген ПЕТРЕНКО