Звичайно, кандидати від чотирнадцяти партій (це найменший від 1993 року показник допущених до парламентських виборів партій) формально брали участь у дебатах по телебаченню і радіо, але від самого початку були поставлені в нерівні умови порівняно з «традиційними думськими партіями».
Так звана велика четвірка, тобто правляча партія «Единая Россия», Комуністична партія — КПРФ, Ліберальнодемократична партія, «Справедливая Россия», мали не лише державне фінансування своїх виборчих кампаній, а й переваги в окремих регіонах.
З точки зору технології фальшування виборів традиційно використовувався увесь спектр «технологій»: від голосування за відкріпними талонами до волевиявлення вдома. В окремих регіонах вдались і до такого традиційного методу, як «виборчі каруселі», коли транспортом людей для «голосування» за потрібні партії і кандидатів перевозять від однієї виборчої дільниці до іншої.
Встановлення об’єктивного результату виборів ускладнювалося відсутністю незалежних опитувань на виході з виборчих дільниць. На фініші виборчої кампанії незалежна соціологічна кампанія «Левадацентр» узагалі була оголошена «іноземним агентом» та усунена від роботи з опитування громадської думки.
За відсутності результатів екзитполу можливості Центральної виборчої комісії робити потрібний чинній владі підрахунок голосів фактично необмежені. Нинішній керівник Центральної виборчої комісії Елла Памфілова декларувала намір прискіпливо рахувати бюлетені на мажоритарних округах, де ліберальна опозиція сподівалася провести до Держдуми хоча б декілька своїх кандидатів.
«Інтрига» виборів за партійними списками обмежувалася лише «запеклою конкуренцією» за друге місце після постійних «переможців» з «Единой России». За право бути офіційною «опозицією» сперечалися КПРФ і ЛДПР, причому останні, оприлюднені перед виборами офіційні результати соціологічного опитування свідчили, що «ліберал» Жириновський перемагає «комуніста» Зюганова.
Утім, виборче законодавство надає Центральній виборчій комісії два тижні на підбиття підсумків голосування. Увесь цей час можна буде використати лише в тому разі, якщо владу не влаштовуватиме результат «народного волевиявлення». За такої «рекордної» явки на виборчі дільниці, яка в європейській частині Росії так і не досягла половини зареєстрованих виборців, підбити офіційні підсумки голосування, за умов політичної чесності, можна набагато швидше.
Проте Кремль явно розглядає думські вибори як репетицію можливого проведення дострокових президентських виборів. Не виключено, що Володимир Путін, усвідомлюючи, що, в міру загострення соціальнополітичної ситуації в країні, його шанси залишитись у Кремлі до 2025 року будуть примарними, спробує провести своє переобрання вже навесні 2017 року.
Політичним технологам Кремля здається, що за умов слабкості ліберального протестного руху це був би оптимальний варіант для збереження чинної влади. Щоправда, існує ймовірність, так би мовити, кримської нелегітимності новообраного сьомого складу Державної думи. Чимало країн — членів Євросоюзу заявили про невизнання результату думських виборів у Криму.
Це робить увесь російський парламент нелегітимним у міжпарламентських організаціях та в дипломатичній діяльності. Сумнівна законність новообраного складу законодавчого органу влади Російської Федерації, утім, не є чимось незвичним для країни, яка залишається під дією міжнародних економічних санкцій. Найгірше для всіх те, що нинішня російська політична еліта не бачить у цьому жодної проблеми, заганяючи країну у глухий кут.

Андрій МАРТИНОВ