Збройний заколот негативно позначився на державному іміджі, перетворивши фактично Туреччину на країну третього світу.
За цих обставин Путін запропонував Ердогану «замиритися» за рахунок України. Зокрема, напередодні петербурзької зустрічі лунали заяви турецької урядової агенції «Анадолу» про те, що в Херсонській області нібито діє турецька терористична організація під прикриттям міжнародної школи «Меридіан», яка фінансується Фетхуллахом Гюленом. Останній, як відомо, давно викликає політичну алергію у Ердогана як його головний ідеологічний опонент, який до масових арештів користувався певним впливом у турецькому істеблішменті.
Дехто з російських пропагандистів пішов далі і стверджував, що бойовики «Ісламської держави» проходять вишкіл у Херсонській області на кордоні з окупованим Кримом. Напередодні петербурзької зустрічі були спроби дестабілізувати ситуацію на кордоні між українськими Херсонською областю та Автономною Республікою Крим.
Утім, надто різкі політичні повороти Ердогана у кримському питанні йому навряд чи вибачать представники впливової в Туреччині кримськотатарської громади. Тому у Петербурзі Путін і Ердоган, так би мовити, не обміняли кримськотатарське питання, чутливе для Росії, на курдське питання, чутливе для Туреччини.
Політичне зближення Ердогана з Путіним помітили у Сполучених Штатах, де зазначили, що не збираються видавати Анкарі Гюлена, але 24 серпня відряджають туди державного секретаря США Джона Керрі, який має нагадати Туреччині про її союзницькі зобов’язання по НАТО.
У Євросоюзі також дедалі частіше лунають голоси тих, хто закликає не надто емоційно звинувачувати турецьку владу в проведенні жорстких заходів, ухвалених після невдалого перевороту. У Брюсселі вважають, що дуже погано, якщо Ердоган одержить підтримку від Путіна, який протиставляє себе всьому світові й поводиться агресивно.
Утім, російськотурецькі протиріччя в Сирії, на Кавказі та Центральній Азії й без того надто гострі, аби вважати нинішню імітацію «замирення» безпроблемним і тривалим процесом. Імовірніше, він буде зірваний у разі провалу наступу військ Башара Асада за російської підтримки на місто Алеппо або будьяким іншим чином.
Зрештою, не варто забувати історичний бекграунд, адже Російська імперія найчастіше воювала саме з Османською імперією. Спроби Путіна та Ердогана «відродити» імперські амбіції неодмінно приведуть до аналогічних зіткнень.
Андрій МАРТИНОВ