Усі згадали, що зазначена партія опинилась в ізоляції ще у січні поточного року, коли представники всіх інших політичних сил взяли участь у поминальних заходах із приводу терактів, скоєних проти журналістів гумористичного журналу «Шарлі Ебдо». Ксенофобська риторика кандидатів Національного фронту має надто велику кон’юнктурну залежність від поточних справ у сфері імміграції.
За половину каденції перебування при владі правлячі соціалісти так і не спромоглися дати чітку відповідь на питання більш ефективної інтеграції мігрантів у світське республіканське французьке суспільство, яке намагається жити за цінностями «свободи, рівності, братерства». Правда, Ле Пен невтомно нагадує, що принаймні з рівністю і братерством не все гаразд. Однак найбільші збитки політичному іміджу Національного фронту нанесли звинувачення у його фінансуванні з Росії. Цей факт відлякав чимало консервативно налаштованих виборців від Ле Пен на користь Саркозі.
Не стало великою несподіванкою, що правляча Соціалістична партія президента Франсуа Олланда посіла лише третє місце на цих муніципальних виборах. Французькі політологи назвали такий результат розплатою за вагомі внутрішньополітичні і зовнішньополітичні провали Олланда. Йому нагадали про невиконання багатьох передвиборчих обіцянок, зокрема непроведену податкову реформу.
Введення прогресивного оподаткування надприбутків лише стимулювало відтік великих капіталів із французької економіки. Внаслідок цього Олланд був вимушений переглянути свою політику, аби повернути ці капітали у Францію. Невиразною є й політика соціалістів щодо інтеграції іммігрантів. Органічним доповненням цих провалів стали військові операції у Малі, Лівії, непевна ситуація у Тунісі.
Загалом посилення нестабільності в арабських країнах Північної Африки стимулювало потужну хвилю нелегалів, які регулярно прибувають у Францію. Зокрема, Національний фронт гучно натякнув соціалістам, що за час їхнього правління портове середземноморське місто Марсель уже стало де-факто арабським, а не французьким. Спроби соціалістів контратакувати та звинувачувати Національний фронт у «фашистських симпатіях» та надмірному європейському скептицизмі не залучили до їхніх лав нових виборців. Не додали козирів соціалістам і категоричні твердження Франсуа Олланда про те, що незалежно від результату муніципальних виборів він не змінюватиме складу уряду.
Така тактика французького президента є віддзеркаленням сподівань на те, що зміцнення французько-німецького тандему дасть можливість взяти реванш на економічному фронті та у кращій політичній формі підійти до загальних парламентських і президентських виборів 2017 року. Звичайно, лише час покаже, наскільки такі розрахунки є реалістичними.
Серйозна політична поразка соціалістів суттєво ускладнює їм реалізації свого партійного курсу. Адже правоцентристська та націоналістична опозиції контролюють більше половини муніципальних органів влади, що в умовах демократичної децентралізації є поганою новиною для будь-якої партії, яка перебуває при центральній владі.
Таким чином, ці муніципальні вибори фактично дали неофіційний старт парламентським і президентським перегонам 2017 року. Визначились і їх фаворити — Ніколя Саркозі та Марін Ле Пен. За цих обставин найгіршим для соціалістів може бути лише те, що вони не матимуть на наступних виборах власного харизматичного кандидата, який виступив би на рівних із цими фаворитами.
Ці вибори стали особистою поразкою для Франсуа Олланда, який фактично достроково втратив президентську політичну ініціативу, принаймні у внутрішній політиці. Практика свідчить, що самими зовнішньополітичними успіхами внутрішні передвиборчі кампанії не виграються. Надто мало часу залишилось у Франсуа Олланда, аби радикально виправити ситуацію на користь соціалістів.

Андрій МАРТИНОВ