На думку молдавського аналітика Ігоря Ботана, Молдавія мала стати модельним прикладом для Білорусі, України і Південного Кавказу.
Але ця модель небездоганна, бо Молдова — найбідніша країна Східного партнерства, і нині середня зарплата становить там неповні 200 євро. Молдова немає природних багатств, залежна від російського Газпрому, до того ж газ доходить сюди через контрольований росіянами газопровід, який проходить через сепаратистський анклав — Придністров’я. Отже, обійми Москви можуть стати дуже міцними. Молдова експортує в Росію, зокрема, овочі, фрукти і вино. Коли Білокам’яна хотіла показати своє невдоволення дедалі тіснішими відносинами Кишинева з Брюсселем, вона одразу зупинила експорт молдавських напоїв. Удар був болісним.
Росія для Молдови є також важливим ринком праці. За статистикою, там працюють близько півмільйона молдаван, а гроші, які вони надсилають додому, становлять аж 15% ВВП. У зв’язку з європейськими прагненнями Кишинева Росія пригрозила депортаціями молдаван. Як говорить Лія Четрарі, журналістка ISC Media у Кишиневі, багато осіб уже повернулося до країни, побоюючись, що будуть вислані.
До 2009 року Молдовою правили комуністи, скептичні до євроінтеграції. Лідер Комуністичної партії Володимир Воронін назвав навіть ідею Східного партнерства черговою Співдружністю незалежних держав, тільки контрольованою Брюсселем. Чотири роки тому вибори виграв Союз за європейську інтеграцію. Але нинішній уряд надто нестабільний і може не дочекатися цьогорічних виборів. Можливим є повернення до влади комуністів, які більше прагнуть підписання Митного союзу з Росією, ніж інтеграції з Євросоюзом. Громадська думка подібна, що є гірким парадоксом. У Кишиневі часто підкреслюють, що без чіткої перспективи членства у людей може забракнути прагнення до реформ і самообмеження.
У січні 2011 року Європейська комісія рекомендувала скасувати візи для громадян Молдови на перебування до 90 днів. Із доповіді комісії випливало, що Кишинів вирішив проблему біометричних паспортів, провів реформу МВС і поліпшив охорону кордонів, у тому числі і з Придністров’ям. Прем’єр Юрій Лінка розраховує, що ЄС швидко ратифікує договір про безвізовий рух, що дасть йому переконливий аргумент у майбутній виборчій боротьбі. Інакше до влади прийдуть комуністи. Можливе повернення комуністів стало своєрідним інструментом тиску на Брюссель, але ратифікація може тривати навіть два роки.
Нині приблизно 500 тисяч громадян Молдови працюють у країнах ЄС, переважно в Італії і Франції, часто нелегально. Старий ЄС особливо боїться міграції ромів, бо ромська проблема виразно набирає сили. Тому невідомо, чи візова лібералізація швидко реалізується. Частина громадян і так уже подорожує з паспортом ЄС, бо, за даними МЗС, приблизно 400 тисяч має румунське громадянство (або, рідше, болгарське). Це також є ефектом історичної і мовної спільноти з Румунією. За останніми опитуваннями, 60% румунів вважають, що повинно відбутись об’єднання обох країн. У Молдові така ідея менш популярна, але також поширена.
Влада напевно усвідомлює, як багато ще треба зробити. Системні реформи не завершені, у країні квітне корупція, яка сягає також правоохоронної системи, прокуратури і судів. Медіа не є вільними і незалежними, фінансування політичних партій залишається непрозорим. Закордонні інвестори нарікають на проблеми з фінансовими і митними чиновниками. Поширені випадки рейдерського захоплення фірм на підставі дивних судових рішень, чим відлякуються інвестори.
Курйозною виглядає справа Придністров’я. Це самозване утворення, не визнане міжнародною спільнотою (крім Абхазії і Південної Осетії), формально належить до Молдови, хоча оголосило про відділення у 1990 році при підтримці Росії. І його існування — це заслуга Москви, яка підтримує тамтешню владу дармовим газом і живими грошима. І також політично: Москва у Придністров’ї жорстко контролює КДБ, міністерства оборони та інформації.
Придністров’я критично ставиться до асоціації з ЄС і підтримує інтереси Москви. Воно не долучилося до процесу переговорів про зміст договору з ЄС про вільну торгівлю, аргументуючи, що це невигідно для них. Нині Придністров’я, хоча невизнане, надсилає на ринки ЄС майже половину свого експорту. Це відбувається тому, що придністровські фірми користуються торговими преференціями, які ЄС надало Молдові у 2007 році.
Крім того, через Придністров’я плив і продовжує плисти потік контрабанди цигарок, людей, можна здобути всіляку зброю і російське військове оснащення. Що буде, коли Кишинів підпише Угоду про асоціацію? ЄС зберіг існуючі торгові преференції для Придністров’я, але лише до 2015 року.
Коли вони перестануть діяти, анклав буде відрізаний від ринків ЄС. Митні ставки Євросоюзу тоді зростуть навіть на 17%, придністровська економіка переживе шок. Так чи інакше, питання Придністров’я ускладнить інтеграцію Молдови з Євросоюзом.
Брюссель ніколи не обіцяв повного членства державам, включеним у Східне партнерство, і не встановлював дат. Гроші мали підтримувати демократичні зміни — і все. Бюджет програми, зрештою, не був великим, у 2010–2013 рр. на фінансування співпраці надано лише 600 мільйонів доларів. Тим часом у Брюсселі трохи наївно вважали, що рецепт демократичних змін майже всюди однаковий. І що прапор ЄС буде для всіх однаково привабливим.
Але ж охоплені Східним партнерством країни — це також стратегічний простір для Росії, яка добровільно не відмовляється від своїх впливів і традиційних економічних зв’язків. Особливо враховуючи, що країни партнерства залежні від російської сировини, насамперед — енергетичної. І від російського ринку, відкритого на їхні продукти, а також ринку праці. Важко перескочити ці реалії.
Тому факт, що Молдову представляють нині як приклад успіху Східного партнерства, більше говорить про цей проект, ніж десятки критичних аналізів.