Наразі найбільшим успіхом спільних британсько-американських зусиль на цьому напрямку можна вважати заміну проекту «Сполучених Штатів Європи» на максимально можливе розширення Євросоюзу з мінімально можливим якісним поглибленням федералістських зв’язків у ЄС. Країна Туманного Альбіону доклала чимало зусиль для провалу проекту прийняття 2005 року першої спільної Конституції Євросоюзу, яка мала закласти фундамент федералістського союзу.
Натомість, після ухвалення 2007 року Лісабонського договору реформ, Євросоюз де-факто відклав до кращих часів федералістський проект, зосередившись на зміцненні економічного союзу. Це відповідає британським інтересам, які були декларовані ще 1 січня 1973 року, коли Велика Британія вступила до тоді ще Європейського економічного співтовариства. Лондон послідовно виступає проти «федералізації» Європи за рахунок обмеження національного суверенітету, але на користь створення максимально широкої зони вільної торгівлі.
Зазначений проект є цікавим для США, які з 2012 року послідовно просувають ідею створення Трансатлантичної зони вільної торгівлі між США та Євросоюзом. У реалізації цього проекту Велика Британія є найближчим партнером Сполучених Штатів, значення якого лише посилюється з наростанням опору Трансатлантичній зоні вільної торгівлі, особливо у Франції та Німеччині. У обох ключових країнах зони євро опозицію цій ідеї намагаються консолідувати різні політичні сили.
У Франції в авангарді опору зазначеному проекту йдуть профспілки та ультраправий «Національний фронт», хоча їхні мотиви в цьому процесі різні. Профспілки висловлюють занепокоєння перспективою «інфляції» вартості європейської робочої сили, адже у США роботодавці не обтяжені високими соціальними витратами на її відтворення.
Ймовірне загострення конкурентної трансатлантичної боротьби може призвести до здешевлення робочої сили в Євросоюзі та згортання стандартів соціальної держави загального добробуту. З цими побоюваннями солідарний і «Національний фронт», який водночас висловлює стурбованість ризиками втрати Євросоюзом економічного суверенітету у відносинах зі США.
У Німеччині коаліцію проти Трансатлантичної зони вільної торгівлі також очолюють профспілки, але її потужно доповнюють німецькі фермери, висловлюючись проти відкриття європейського аграрного ринку для американських фермерів.
На цьому тлі найменше заперечень проти Трансатлантичної зони вільної торгівлі висловлює Велика Британія. Насамперед тому, що це шанс на збереження особливого фінансового становища Лондонського Сіті у глобальній фінансовій системі, адже після створення монетарного союзу британський фунт стерлінгів послідовно втрачав позиції перед спільною європейською грошовою одиницею євро.
Велика Британія також залишається стратегічним союзником США у військово-політичних питаннях. Лондон послідовно закликає європейських партнерів по НАТО збільшити національні витрати на військові потреби. У цій сфері США і Велика Британія також закликали партнерів по НАТО зміцнювати солідарність і технічні можливості протидії кібернетичного тероризму.
Не дивно, що посилення глобальної нестабільності стимулює зміцнення традиційного британсько-американського союзу, який продовжує виконувати роль центру трансатлантичної солідарності.

Андрій МАРТИНОВ