Попрання законодавчо закріплених пріоритетів зовнішньої політики України, якою, власне, і була Угода про асоціацію між Україною та ЄС, викликала обурення українців.
Для українського суспільства стало очевидним, що країна стрімко рухається до цілковитого авторитаризму з його зневагою до засадничих прав людини, тотальною корупцією, свавіллям правоохоронних органів, репресіями та терором. Саме це й змусило українців вийти спочатку на вулиці Києва, а потім й інших міст України.
Події розгорталися стрімко і драматично — від мирних зібрань студентства до масових мітингів, палаючих шин, «коктейлів Молотова» і бруківки, що стала зброєю в руках протестувальників.
Але найтрагічнішим було те, що цього разу, на відміну від подій Помаранчевої революції, відстоювання власної гідності та свободи вартувало українцям 106 убитих і понад 2 тис. поранених. І це була лише ціна трьох місяців Євромайдану.
Злочинна влада, падаючи, зробила все, аби потягти із собою у небуття і Україну, віддавши її на поталу «великому брату» — анексований Крим, війна на Донбасі, шалений супротив корумпованого чиновництва в середині країни, хронічна золота короста олігархату — все це реалії сьогоднішньої України.
Але варто також пам’ятати, що обраний українським народом шлях хоч і важкий, але незворотний — події, які почалися біля монумента Незалежності ввечері 21 листопада 2013 року, тривають і досі.