Військова медицина в Україні потребує не меншої підтримки, ніж самі Збройні Сили, адже багато госпіталів закрили, а ті, що залишилися працювати, — животіють, тримаються переважно на ентузіазмі й патріотизмі кадрового складу.
Один із таких закладів — Військово-медичний клінічний центр південного регіону Міністерства оборони України в Одесі. Зараз у цьому закладі лікується понад двісті бійців, котрі були поранені в зоні антитерористичної операції.

Звід­ки під­трим­ка?
— Ми допомагаємо нашим героям, як тільки можемо, — розповідає начальник цього закладу, полковник Володимир Майданюк. — На жаль, фінансове забезпечення військово-медичного клінічного центру південного регіону залишає бажати кращого. І це — проблема не лише нашого закладу. По суті, така сама ситуація спостерігається по всій державі.
Саме тому нині дуже багато залежить від допомоги, котру нам надають різні громадські організації, трудові колективи підприємств, зрештою, прості українські громадяни Одеси та Одеської області.
— І багато коштів люди переказали на потреби військової медицини?
— Ми вже отримали 9,5 мільйона гривень. Хочу підкреслити, що ця допомога переважно цільова. Тобто йдеться не лише про переказ грошових коштів, а, здебільшого, про конкретну допомогу. Зокрема, автомобільні перевізники Одеської області цими днями завершили ремонт машини швидкої допомоги, котра працювала в зоні антитерористичної операції. Найближчим часом ця карета знову вирушить в зону АТО.
Також завдяки підтримці громадських організацій нам вдалося придбати багато ліків та різноманітної медичної апаратури. Приємно, що не ми шукаємо для себе «спонсорів», а люди самі пропонують свої послуги.
Антитерористична операція триває з травня. Упродовж цього часу було поранено тисячі українських патріотів. Багато хто з них лікувався саме в нашому медичному закладі. Лікування та процес реабілітації відбувалися влітку. А з червня по липень в Одесі стояла неймовірна спека. Температура повітря, бувало, піднімалася вище 40 градусів. Далеко не завжди у палатах, де лікуються бійці АТО, були комфортні умови.
Так от, одеська громада сприяла тому, що для потреб нашого госпіталю було придбано 37 холодильників та 44 кондиціонери. Тепер практично в кожній палаті — комфортна температура повітря. До того ж поранені бійці мають змогу зберігати продукти харчування, котрі приносять їм рідні, в холодильниках, не переймаючись тим, що «передачі» зіпсуються.
— Володимире Павловичу, а у вашому госпіталі зараз лікуються лише бійці АТО чи місце знаходиться й для інших пацієнтів?
— Наш військово-медичний клінічний центр розрахований на 625 хворих. На початок вересня бійців, котрі прибули із зони антитерористичної операції, було 212. Решта тих, хто лікується в нас, — це, переважно, військові пенсіонери. Тобто, приблизно третина наших пацієнтів — це ті, хто побував у східних областях під час АТО і отримав там поранення.
Серед тих, хто нині лікується у військово-медичному клінічному центрі південного регіону після перебування в зоні АТО, близько 82 відсотків пацієнтів, у котрих поранені руки або ноги. Вісім відсотків мають поранення живота, грудної клітки, близько трьох — це травми голови та шиї...
— Медичні працівники вашого госпіталю лише лікують поранених бійців чи також надають їм реабілітаційну підтримку?
— Звичайно, першочергове завдання — це вилікувати поранених бійців. Але ми намагаємося дбати і про, бодай, мінімальну реабілітацію. Ті хворі, які під час бойових дій отримали відносно легкі поранення, одночасно проходять у нас і реабілітацію. Ті ж, хто важко поранений, потребують спеціальної реабілітації в санаторіях. Але це — дещо інший етап, за який відповідаємо не ми.

Пе­ре­до­вий за­гін
Працівники госпіталю кажуть, що до їхнього медичного закладу, буває, звертаються й приватні психологи. Частина з них готова просто сприяти психічній реабілітації пацієнтів, не намагаючись заробити на цьому. Зрозуміло, в нинішніх умовах така підтримка також високо цінується і усіляко стимулюється.
Але бувають і прикрі випадки, коли йдеться про бажання заробити кошти на трагедії бійців. Працівники госпіталю відмовляють таким «добровольцям».
Цікаво, що на відремонтований нещодавно автомобіль, про який згадував начальник військово-медичного клінічного центру, лікарі покладають неабиякі надії. «На цьому автомобілі ми проводимо, зокрема, ротацію лікарів, які змінюються в зоні АТО та в нашому мобільному госпіталі, — розповідає начальник госпітального гаражу Петро Устименко. — Водії, котрі працюють тут, як мовиться, за покликом серця, — люди надзвичайно професійні. Але їх також не вистачає. Замість 35, котрі мали б забезпечувати перевезення лікарів та поранених, нині працює менш ніж два десятки. Мені й самому частенько доводиться сідати за кермо і виконувати необхідні рейси».
Це може здатися дивним, але нині будь-який ремонт карет швидкої допомоги чи реанімобілів на Одещині можуть виконувати лише приватні структури. Військові ремонтні потужності нищилися не менше, ніж усі Збройні Сили нашої держави. Спеціального військового технічного обслуговування також немає, що, м’яко кажучи, теж дивує.
«Автомобілі, по суті, потребують ремонту мало не щодня, — каже пан Устименко. — Зараз вони інтенсивно експлуатуються. Ми перевозимо тяжкохворих із нашого регіону, цивільних лікарень, маленьких госпіталів, де не можуть надати необхідної допомоги. Також виконуємо роботи з перевезення на території самого госпіталю. Добре, що знаходяться люди, готові надати нам фінансову підтримку щодо ремонту техніки».
З начальником гаражу військово-медичного клінічного центру солідарні всі. Заступник начальника з логістики госпіталю Вадим Пацайда розповів про ще більш шокуючі речі: «Фактично, з 2006-го відбувалося знищення системи військових госпіталів. Так, на Одещині було знищено 46-й ремонтний завод, військову станцію технічного обслуговування, розташовану в гарнізоні. Якби не громадські організації, то нині ми не змогли б забезпечити ремонт карет швидкої допомоги. А це для нас зараз — одне з найпріоритетніших завдань. Усі ремонтні роботи, по суті, проводилися силами гаражу.
Є питання й стосовно кадрового забезпечення. У нас залишилися всього 16 водіїв. Притому, що маємо лише 8 автомобілів, які призначені для перевезення хворих та поранених, тобто люди постійно на колесах. Вони виконують завдання в зоні антитерористичної операції. Автомобіль, котрий цими днями для нас відремонтували перевізники Одеської області, кілька місяців працював у зоні АТО. Але й тепер, уже найближчим часом, карети швидкої допомоги будуть направлені в зону виконання завдання за призначенням 61-го мобільного госпіталю».
* * *
Працівники військово-медичного клінічного центру південного регіону врятували сотні, якщо не тисячі солдатських життів. Показово, що пацієнти госпіталю йдуть на контакт із пресою доволі легко, тим самим спростовуючи популярну сьогодні в певних колах тезу про те, що постраждалі добровольці та військові — доволі специфічні й відлюдькуваті.
Бійці 25-ї бригади Військово-десантних військ Дніпропетровської дивізії виявилися одними з тих, хто, навіть перебуваючи на лікуванні, рветься у бій і не може дочекатися, коли лікарі дозволять знову повернутися до виконання військових обов’язків.
«Ми воювали в зоні антитерористичної операції уже чотири місяці, — розповідають пацієнти військово-медичного клінічного центру. — Зараз лікуємося.
Мріємо про одне — якомога швидше стати на ноги і продовжити нашу боротьбу. Дуже добре, що до нас завітали представники преси. Так і передайте всім людям, усій державі: Україну ніхто й ніколи не віддасть! Нехай Росія навіть не мріє про це. Духом ми значно сильніші, до того ж це — наша земля, яку ми захищаємо й захищатимемо. Ми козаки за своєю натурою і десантники — за професією. А ще — за нас увесь народ, тому ми не маємо жодного права на поразку».
От і спробуй-но після таких слів не повірити в те, що Україна для наших громадян таки справді — понад усе! Сьогодні в цьому може пересвідчитися кожен.
Яро­слав ГА­ЛА­ТА,
Оде­са — Ки­їв
Фо­то ав­то­ра