Але все-таки, у демократії головне те, щоб її прагнули самі люди. «Рефлекс свободи», який академік Іван Павлов виявив навіть у собак, у багатьох пригнічений уявленням про державу, як про такий собі «Абсолют», якому всі мають підкорятися, служити і навіть пишатися ним.
Маю зазначити, що все, що я скажу з цього приводу, — суто мої особисті спостереження. «Кожному гарантується свобода слова і думки» — стверджує наша Конституція; і цією гарантією ми вже багато років користуємося сповна. Тож цим досягненням демократії — одним з основних — Україна має право пишатися.
А наш (м’яко кажучи!) опонент — північний сусід — давно відмовився від цього фундаментального права громадян. Бачимо (останнім часом особливо виразно) з того, що відроджується в Росії, лише всеосяжну державну пропаганду і тоталітарні методи управління, відверто брехливі пропагандистські прийоми впливу на людей. Їм демократія дійсно виявилася непотрібною.
ООН вважає демократію одним із універсальних і неподільних основних загальнолюдських цінностей і принципів. І хоча в демократій є спільні риси, не існує єдиної моделі демократії. Це закономірно, адже у кожної країни в демократичному розвитку присутні національні особливості. Але ось про «керовану» або про «суверенну» чи «вертикальну» демократії — відкриття російської влади — світ дізнався зовсім недавно, коли було потрібно підмінити справжнє народовладдя авторитарним режимом.
Демократія, як відомо, заснована на вільному волевиявленні народу і тісно пов’язана із забезпеченням правопорядку та здійсненням прав і основних свобод людини.
Владі ж набагато простіше й зручніше правити людьми невільними, тим більше, якщо ті дозволяють їй робити це. Звідси й відомі терміни на кшталт «розгулу демократії» на противагу «порядку» і «стабільності». Дійсно, у демократії багато мінусів. Із нею складніше жити державі як апарату управління та менеджменту. Але ж людям набагато комфортніше.
Ярослав ШЛАПАК,
Укрінформ
