«Співвітчизники! Будьмо єдині в прагненнях наших, в розбудові незалежної державності України! Наша земля пережила багато кривд і страждань, неволі, лихо засівало її — тож 1 грудня сама історія дає нам шанс, можливо останній, стати справжніми громадянами, творцями своєї держави, будівниками «власної хати», де панують «своя правда, і сила, і воля».
Незважаючи на заколот, що стався у Москві, і проголошення після цього більшістю радянських республік незалежності, вище керівництво колишнього Радянського Союзу робило відчайдушні спроби зберегти імперію.
Зокрема, на початку вересня 1991го з ініціативи президента СРСР Михайла Горбачова в Москві було скликано Надзвичайний з’їзд народних депутатів СРСР. Його делегати закликали до «якнайшвидшого укладення Договору про Союз суверенних держав».
Голова Верховної Ради Української РСР Леонід Кравчук відмежувався від подібних закликів: у своєму виступі дав чітко зрозуміти, що Україна не братиме участі у цьому процесі.
Після його повернення додому в Україні розпочалась активна робота до проведення референдуму. При цьому на шпальтах газет, телеекранах розгорілася гаряча дискусія з цього приводу. І якщо українські масмедіа вели дискусію у цивилізованому руслі, то загальносоюзні, російські не шкодували слів і висловів для засудження як самого Леоніда Кравчука, так і майбутнього референдуму.
До речі, 18 жовтня у Москві був підписаний договір. Українська делегація, очолювана першим заступником Голови Верховної Ради Іваном Плющем, взяла участь у церемонії його підписання. Але свій підпис Іван Степанович під цим документом не поставив...
— Ні я, ні інші високопосадовці не втручались у дискусії, а були лише їх учасниками, — згадує ті події Леонід Кравчук. — Всі учасники президентських перегонів, зокрема В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, Л. Табурянський, О. Ткаченко, І. Юхновський, незважаючи на ідеологічні розбіжності, протягом трьох місяців виступали з державницьких позицій.
Особисто я на конкретних фактах і прикладах пояснював простим громадянам, чому нам потрібна суверенна Українська держава. Зауважу, що за неї виступала абсолютна більшість кандидатів у президенти: водночас із референдумом проводились і вибори Президента України.
Правда, були у нас і опоненти — представники так званих лівих сил. Але головним нашим опонентом була Москва, російські масмедіа. Якими лишень наслідками референдуму не лякали вони нас!
Українська влада підготувалася до проведення всенародного волевиявлення як слід. Зокрема, підрахунок голосів покладався на Центральну виборчу комісію по виборах народних депутатів України, а також на обласні, районні, міські, районні в містах комісії по виборах депутатів місцевих Рад.
Референдум відбувся в усіх 27 регіонах України: 24 областях, на Кримському півострові та 2 містах зі спеціальним статусом — Києві і Севастополі.
У голосуванні взяли участь 31891742 громадяни, тобто 84,18% тих, хто мав право брати участь у референдумі та виборах Президента України.
На підтримку незалежності висловилися 28804071 громадянин, або понад 90% з числа голосуючих. В усіх 27 регіонах країни виборці підтримали Акт проголошення незалежності від 24 серпня 1991го. Найменше прихильників незалежності виявилось у Севастополі та Кримській автономії. Решта областей — включно зі східними — віддали понад 80% голосів на підтримку історичного Акта.
Найбільша підтримка була у Тернопільській (98,67%), ІваноФранківській (98,42%), Львівській (97,46%), Черкаській (96,03%), Рівненській (95,96%) та Київській (95,52%) областях.
Референдум мав імперативний характер. Він підтвердив незалежність України, проголошену Верховною Радою 24 серпня 1991 р., та мав доленосне значення для України.
Якщо рішення парламенту міг скасувати парламент іншого скликання, то воля українського народу не підлягала сумнівам. Окрім цього, результати референдуму дозволили Україні затвердитися на міжнародній арені як незалежній державі: якщо до 1 грудня 1991 року незалежну Україну не визнала жодна держава, то протягом грудня її визнали понад 40 держав світу.
Ставлення західних держав до незалежності України було несприятливим і явно упередженим, адже після проголошення незалежності України провідні західні держави продовжували підтримувати М. Горбачова у його спробах реанімувати СРСР.
Про це переконливо свідчать опубліковані записи розмов М. Горбачова з керівниками Іспанії, Німеччини, США, Франції, які солідаризувалися з ним у тому, що Союз має бути.
Так, після виступу у Верховній Раді України в червні 1990 р. прем’єрміністр Великобританії М. Тетчер, відповідаючи на запитання депутатів, безапеляційно заявила, що Україна має не більше прав на незалежну державність, ніж американський штат Каліфорнія.
Ще показовішою була промова Джорджа Буша, виголошена ним у Верховній Раді України 1 серпня 1991 р., за три тижні до проголошення незалежності України.
У цій промові, яку через її одіозність західна преса охрестила «котлетою покиївськи», він наголосив, що «свобода нетотожна незалежності» і що Сполучені Штати Америки «не підтримуватимуть тих, хто прагне до незалежності заради утвердження замість тиранії центру місцевого деспотизму».
Симптоматично, що промові Джорджа Буша в Києві передував його візит до Москви, під час якого М. Горбачов запевнив американського президента: процес підписання Союзного договору триватиме аж до підписання його Україною.
Найбільше скептиків стосовно підсумків українського народного волевиявлення було, звичайно, у Росії. Не вірила, що українці нізащо не проголосують за незалежність, нова російська демократична влада. Навіть Борис Єльцин — президент Росії.
— Покійна Галина Старовойтова, його радниця, розповідала мені, що вона зустрічалася з ним за кілька тижнів до українського референдуму, — говорить письменник Юрій Щербак.
Вона запитала президента, як він буде ставитися до рішення українців, якщо вони проголосують за незалежність, які подальші дії його як керівника.
Єльцин їй відповів, що нічого такого не відбудеться, тому що розмовляв із Михайлом Горбачовим, і він сказав, що українці не можуть проголосувати за відрив від Росії, і він погоджується з цією точкою зору.
Старовойтова була приголомшена і сказала: «Борисе Миколайовичу, Ви помиляєтеся!..»
І Єльцин уперше, за її словами, замислився над тим, що буде складатися зовсім інша ситуація, якщо Україна не залишиться в СРСР.
На президентських виборах, котрі проводилися цього ж дня, 20 мільйонів виборців віддали свої голоси за Леоніда Кравчука, котрий став першим всенародно обраним Президентом України. Найбільш реальний суперник Кравчука — лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл — отримав підтримку 7,4 мільйона виборців (23,3%).
5 грудня на урочистому засіданні Верховної Ради Леонід Кравчук склав присягу народу України. Цього ж дня Головою Верховної Ради було обрано Івана Плюща.

Сергій ЗЯТЬЄВ