Де їх шукати?
Сьогодні йтиметься про надзвичайно важливу проблему, до вирішення якої ВР нещодавно доклала певних зусиль. Ні для кого не секрет, що російська агресія на Донбасі та анексія Криму загострили проблему зі зниклими безвісти в Україні, оскільки з’явилися території, де таких людей розшукувати складно або й неможливо.
Правозахисники наголошують: процедура надання правового статусу зниклого безвісти в нас досі неврегульована. А ще — немає механізму державної підтримки їхніх родичів, що перебувають у складному моральному стані, а часто навіть лишилися без годувальника.
Головна проблема полягає в тому, що законодавство про зниклих безвісти в межах кримінального права не може бути ефективно застосоване в ситуації зникнення людей на Донбасі, наголошують у громадській організації «Восток SOS».
За приблизними даними Міжнародного Комітету Червоного Хреста, кількість зниклих безвісти в Україні становить від однієї до півтори тисячі осіб. Утім, навіть ці числа — не остаточні, оскільки немає бази даних про тих, хто пропав на непідконтрольних та окупованих територіях. Також бракує координації між різними державними органами з цього питання.
Заступниця координатора Міжнародного Комітету Червоного Хреста Мар’яна Чакон Лосано ще рік тому, в серпні 2017-го, зауважувала: більшість зниклих безвісти — це чоловіки віком приблизно 40 років. При цьому найбільше запитів до згадуваної поважної організації подають їхні дружини або інші родичі.
Крім того, Управління Верховного комісара ООН із прав людини повідомляє, що початок війни на Донбасі в 2014-му порушив роботу системи документування безвісно зниклих осіб на цій території. І хоч воно згодом було відновлене по обидва боки лінії розмежування, обмін даними судово-медичних експертиз (а це — зразки ДНК, антропометричні дані тощо) між сторонами досі не відбувається.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини вважає, що люди, яких визнано зниклими безвісти, можуть бути загиблими й неідентифікованими або ж живими й утримуватися без зв’язку із зовнішнім світом.
Окрім того, є проблема зникнення людей в анексованому Криму. За даними громадської організації «КримSOS», від початку окупації на півострові пропали безвісти 46 осіб, 17 з яких не знайдено досі.
Прокуратура Автономної Республіки Крим (котра зі зрозумілих причин розташована не на півострові, а в Києві) відкриває провадження за фактом незаконного позбавлення волі або викрадення людини. Це — стаття 146 Кримінального кодексу України. Є також справи, що стосуються умисного вбивства (стаття 115 Кримінального кодексу нашої держави).
Однак активісти «КримSOS» вказують на те, що подібна кваліфікація не відповідає суті скоєного. «Відомо, що до участі в зникненні 46 людей причетні групи осіб, які діють за підтримки чи за згодою держави-окупанта. Тому ці злочини слід кваліфікувати за Міжнародною конвенцією ООН про захист усіх осіб від насильницьких зникнень саме як насильницькі зникнення», — повідомили в «КримSOS».
І подібна деталізація наведених нюансів — зовсім небезпідставна. Адже до згаданої Конвенції Україна приєдналася ще у 2015-му.
Парламентський крок назустріч
Власне, спроби врегулювати статус таких людей тривають уже кілька років. І саме тепер час повернутися до тези, виголошеної на початку цього тексту, — ролі Верховної Ради України в цьому процесі. Так, законопроект № 5435 про правовий статус осіб, зниклих безвісти, було внесено до парламенту ще наприкінці 2016-го. В січні 2018-го його ухвалили за основу.
До другого читання текст документа зазнав значних змін. Причому так сталося саме з ініціативи правозахисних громадських організацій. І от у передостанній сесійний день перед канікулами (себто 12 липня) 238 народних обранців ухвалили законопроект про правовий статус осіб, зниклих безвісти, в цілому.
Отже, згаданий документ передусім має на меті створити процедуру надання правового статусу зниклих безвісти під час конфлікту, механізм обліку, єдину базу даних і запровадити державну підтримку родичів таких людей.
Зокрема, до Кримінального кодексу нашої держави пропонується внести вже згадане вище «насильницьке зникнення», тобто — арешт, затримання, викрадення або позбавлення волі людини, вчинене представником держави, зокрема іноземної, з наступною відмовою визнати факт такого позбавлення волі або приховуванням даних про її долю чи місцеперебування.
До слова, такі дії каратимуться трьома-п’ятьма роками позбавлення волі, а за видання наказу про них іще більше — від п’яти до семи років. Як прокоментували в уже згадуваній організації «КримSOS», ухвалення правок, які стосуються насильницьких зникнень, більшою мірою було необхідне саме для Криму з огляду на складну ситуацію на півострові.
Важливо також, що за рекомендацією Міжнародного Комітету Червоного Хреста нині створюється єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (у зоні конфлікту чи під час надзвичайних ситуацій).
Це — електронна база даних про людей, їхні останки, наявність чи відсутність рішення суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими, інших даних, що можуть використовуватися для розшуку.
Тут варто зауважити, що в законодавстві вже є поняття «безвісно відсутньої особи»: людину такою може визнати суд. А от автори нещодавно ухваленого законопроекту пропонують ввести поняття «особи, зниклої безвісти» замість «фізичної особи, місцеперебування якої невідоме».
Відповідно до проголосованих новацій людина набуватиме статусу зниклої безвісти без рішення суду з моменту подання родичами чи органами влади заяви про її зникнення.
«Таким чином, окрім вже існуючого поняття «безвісно відсутньої особи», що міститься у Цивільному кодексі України, законодавство нашої держави включатиме в себе також поняття «особи, зниклої безвісти». Це є критично необхідним як у нинішній ситуації збройного конфлікту, так і у подальшому постконфліктному відновленні», — йдеться в пояснювальній записці до нещодавно ухваленого парламентом документа.
Втім, навіть тут залишаються певні нюанси. Скажімо, Головне юридичне управління Верховної Ради України, готуючи власну експертну оцінку до згаданого законодавчого акта, застерігало народних обранців і усіх небайдужих до вирішення цієї болючої проблематики: через схожість термінів на практиці може відбуватись їхня підміна... Однак стосовно цього, вочевидь, певна ясність спостерігатиметься уже після того, як документ буде підписано Президентом і почне діяти.
А поки що варто повернутися до інших принципових положень нещодавно проголосованого документа. Так, у спеціально створеному реєстрі зберігатимуть усю інформацію, яка допомагатиме шукати зниклих. Це — ім’я, адреса, дата народження, сімейний стан, місце, час та обставини зникнення, прикмети, а також інформація про невпізнані останки. Зазначається, що ці дані можуть надавати родичам зниклих та органам, що їх шукають.
При цьому варто підкреслити, що в уже згаданому Головному юридичному управлінні парламенту вважають: у законопроекті чітко не визначені способи поширення приватних даних. Саме тому його слід уже найближчим часом доопрацювати, оскільки шкода від оприлюднення конфіденційної інформації може бути більшою, ніж користь від такого реєстру.
Також експерти Міжнародного Комітету Червоного Хреста рекомендують створити державний орган, відповідальний за розшук зниклих безвісти. Як альтернативу пропонують надати такі повноваження вже наявному органу.
Згідно з ухваленим документом при Кабінеті Міністрів уже найближчим часом має бути створена Комісія з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Причому така структура має являти собою постійно діючий (!) консультативно-дорадчий орган.
Сюди включатимуть представників силових структур, органів влади, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, національних та міжнародних організацій у сфері розшуку зниклих безвісти...
Комісія має координувати уповноважені державні органи, гуманітарні організації, пошукові групи. А також збирати інформацію про зниклих і вести реєстр, підтримувати зв’язок із родичами. До розшуку зниклих також можуть за згодою залучатися громадяни, громадські організації, юридичні особи приватного права.
Відповідно до нового закону передбачається, що заяву в поліцію про розшук зниклого безвісти зможе подавати родич, представник військового формування, орган влади, об’єднання громадян чи будь-яка особа, якій стало відомо про зникнення. Крім того, рішення суду про визнання людини безвісно відсутньою не буде підставою для припинення її розшуку.
Якщо ж когось оголосили померлим, але його останки не знайдено, тоді розшук також не припиняється доти, доки не з’ясується: де така людина перебуває чи похована.
«Достовірною інформацією про смерть особи є результати аналізу й зіставлення інформації про вилучення людських останків, наданої пошуковими групами, посмертної інформації про такі останки, наданої бюро судово-медичної експертизи, інформації про профілі ДНК і результати зіставлення ДНК, надані ДНК-лабораторіями, з інформацією, що відома про особу, зниклу безвісти, зокрема зниклу безвісти за особливих обставин», — зазначено в тексті документа.
Дуже важливо, що органи влади, уповноважені на розшук та облік таких осіб, зобов’язані надавати родичам інформацію про стан справ. Сім’ям же пропонують призначати пенсії у зв’язку з втратою годувальника. Причому незалежно від наявного в особи, зниклої безвісти, страхового стажу.
Водночас парламентське Головне юридичне управління пояснює, що це не відповідає принципам пенсійного страхування й такі виплати треба робити з державного бюджету, а не з Пенсійного фонду. Для цього уже найближчим часом слід обрахувати видатки і вказати джерела їх покриття.
Попри все як ініціатори, так і правозахисні громадські організації сподіваються, що ухвалений нещодавно закон щонайменше дасть старт системній роботі з розшуку зниклих безвісти й поліпшить фінансовий та моральний стани їхніх сімей.
Якщо так дійсно станеться, можна буде з упевненістю стверджувати, що чинний склад Верховної Ради зробив ще один вагомий крок до істинного, а не декларативного реформування основ державотворення. Втім, це — вже тема для більш детальних роздумів...
Ярослав ГАЛАТА