— Першими експонатами, виставленими на вселюдні оглядини, стали трофейні предмети російських військовиків, здобуті бійцями 8-го полку спецпризначення, — говорить Іван Петрович. — До нас вони потрапили завдяки волонтерам, ставши експонатами виставки «Апокаліпсис ХХ століття. Світові війни», відкритої у вересні 2014-го. Відтоді нам удалося зібрати понад 6 тисяч різних предметів — німих свідків російської агресії.
Усі вони стали експонатами наступних виставок, які демонструвались як паралельно, так і у певній послідовності. Це, зокрема, «Іловайськ. Рік потому...», «Аеропорт крізь об’єктив Сергія Лойка», «Війна очима ТСН», «Батальйони нескорених», «Аеропорт... Пекельна смуга», «Бойове українське козацтво в АТО», «Ключові плацдарми Донбасу», «Народний Герой України», «Військово-польовий арт».
Фотовиставку «Україна: 2014–2016. Війна і мир» ми створили спільно з Міністерством закордонних справ України та громадською організацією «Міжнародна ініціатива з підтримки України». Її мета — донести до європейської спільноти інформацію про події в Україні, що відбулися під час Революції Гідності та у постмайданівський період, зокрема на Сході України.
Виставка експонувалась у приміщенні Посольства України в Гельсінкі (Фінляндія), Талліннському університеті (Естонія), Культурно-інформаційному центрі Посольства України у Франції. Нині працює в Німеччині.
— Дав­ньо­рим­ський фі­ло­соф Се­не­ка ствер­джу­вав, що «кра­щим від­об­ра­жен­ням будь-якої вій­ни є лю­ди — її учас­ни­ки». Тож хо­ті­лось би по­чу­ти про сол­да­тів і офі­це­рів, про яких роз­по­ві­да­ють ва­ші екс­по­на­ти...
— У нас зберігаються особисті речі легендарного Сергія Кульчицького — Героя України. Цей генерал, про мужність, професіоналізм і людяність якого досі ходять легенди, загинув разом з 11 своїми підлеглими, перебуваючи під час виконання бойового завдання у вертольоті. А також особисті речі наймолодшого захисника Донецького аеропорту 18-річного Сергія Табали, полеглого 6 листопада 2014 року, Героя України, колишнього «афганця» Олега Міхнюка, вбитого 20 серпня 2014 р. на Луганщині, активного учасника Революції Гідності, розвідника Станіслава Дерев’янка. Він, до речі, передав їх нам, але на власні очі побачити експозицію так і не встиг — загинув 27 березня 2016 р. поблизу Авдіївки, закривши собою товариша.
За кожним експонатом — доля людини. Кожен, хто завітає до нас, може побачити армійський однострій, книги Андрія Мойсеєнка з позивним «Отаман». Андрій, за спеціальністю лікар-реабілітолог, улітку 2014-го командував ним же створеною Козацькою ротою, до складу якої увійшли виключно добровольці. 24 серпня 2014 року цей підрозділ тривалий час стримував росіян на ділянці КПП «Новоазовськ». Попри перевагу ворога у живій силі і техніці наші вояки мужньо тримали оборону і залишили позиції, лише отримавши на це наказ.
Експонуються особисті речі і снайпера — старшого солдата Івана Лесникова, старшого прапорщика Миколи Кавуна, який спільно зі своїми товаришами «крошив» славетний російський «Вимпел» — елітний підрозділ спецпризначення Російської армії.
Перелік прізвищ офіцерів, простих солдатів, про подвиги яких дізналися відвідувачі виставок, можна продовжувати і продовжувати: шпальт видання не вистачить...
У колекції предметів із зони АТО особливе місце посідають автомобілі, які українські захисники з гордістю називають своїми залізними побратимами. Усі авто передавали на фронт волонтери. Кожна машина має свою неповторну історію. Не пристосовані до воєнних дій, вони використовувалися для виконання бойових завдань, рятували бійців від куль та полону, доставляли їх додому під час ротацій. Пошкоджені й понівечені, вони стали музейними артефактами, аби свідчити про те, що відбувалося з українськими захисниками там, де плавився метал.
— Ви про­ве­ли 10 ви­ста­вок, при­свя­че­них по­ді­ям на Дон­ба­сі. Хто, окрім штат­них пра­ців­ни­ків Му­зею, до­по­ма­гав у їх ор­га­ні­за­ції, зок­ре­ма зби­ран­ні екс­по­на­тів?
— Якщо коротко, то це небайдужі люди. Приміром, нашими активними помічниками є журналісти телеканалу «1+1» Наталя Нагорна, Євгенія Цвєтанська, їхні колеги з 24-го каналу — Володимир Рунець, Олексій Годзенко. Фотолітопис війни на Сході України ми складаємо насамперед завдяки дружнім стосункам з фотожурналістами, які часто бувають у районі бойових дій.
Дещо привезено волонтерами, з якими співпрацює Музей. Серед них — Яна Сердюк, Олена Шевцова, Діана Макарова, Валентина Охлопкова та інші. Окремі реліквії, ще пропахлі порохом війни, везуть, надсилають поштою самі бійці. Особлива вдячність Павлові Патарецькому — військовослужбовцю 57-ї окремої мотопіхотної бригади.
— Без­по­се­ред­ньо в райо­ні бо­йо­вих дій ва­шим пра­ців­ни­кам ще не до­во­ди­ло­ся бу­ва­ти?
— На сьогодні ще не було організовано експедиції на Донбас, але ми думаємо про це...
— Се­ред екс­по­на­тів я ба­чив і взя­ті з місць бо­йо­вих зі­ткнень...
— Їх наявністю ми завдячуємо насамперед волонтерам, які часто бувають у прифронтовій зоні, а також нашим бійцям — безпосереднім учасникам цих зіткнень. Так, саме вони доправили до Києва пробитий осколками розвантажувальний жилет Героя України Андрія Кизила, в якому офіцер прийняв свій останній бій. Нині він представлений на виставці «Олександр Клименко. З фронтового альбома».
Зрешечену осколками формену куртку українського військовослужбовця, скривавлені ноші, понівечені двері від пожежної машини, яка прикривала собою вантажівку, ущент набиту пораненими під час виходу з Іловайського котла, привезли до Музею пошуковці гуманітарної місії «Чорний тюльпан», якою керує Ярослав Жилкін.
Сьогодні у нас експонується виставка «Український схід», головною композицією якої є «Хресна дорога»: вона уособлює криваву ціну, яку платить український народ за право вільно жити на своїй землі. В її основі — карета швидкої допомоги 17-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Разом із солдатами вона пройшла гарячими місцями Донбасу. І саме за допомогою цієї машини наші медики врятували життя сотень поранених, вивезли стільки ж і тіл загиблих.
В експозиції — закривавлений одяг полеглих капітана Руслана Лужевського, старшого лейтенанта Євгена Подолянчука, розвідника Леоніда Проводенка та інших їхніх побратимів. Не забули і про жінок. Зокрема, Олену Щербину, Вікторію Касьянову, Олену Видиборець — наших славних волонтерок, які десятки разів побували на передньому краї.
— Мо­же­те на­зва­ти хо­ча б при­близ­ну кіль­кість від­від­ува­чів ви­ста­вок?
— Майже 400 тисяч громадян України і її гостей як з близького зарубіжжя, так і з далекого. Для них наші працівники провели 2 724 екскурсії, 35 музейних заходів. Експонати нікого не залишають байдужим: на очах багатьох людей від побаченого виступають сльози. Останнім часом серед відвідувачів побільшало молоді і навіть юнацтва, військовослужбовців Київського гарнізону. А під час святкування 26-ї річниці Незалежності України у нас побували і військовослужбовці тих країн, які брали участь у військовому параді на Хрещатику.
— Ви, Іва­не Пет­ро­ви­чу, очо­лю­єте один із най­біль­ших в Єв­ро­пі му­зе­їв, екс­по­на­ти яко­го від­об­ра­жа­ють по­дії Дру­гої сві­то­вої вій­ни. А як Ви ста­ви­те­ся до про­по­зи­цій ба­га­тьох гро­мад­ських ак­ти­віс­тів, по­лі­ти­ків звес­ти на пе­чер­ських па­гор­бах Ме­мо­рі­аль­ний ком­плекс, при­свя­че­ний сьо­го­дні­шнім за­хис­ни­кам Ук­раї­ни?
— Дуже позитивно. Нагадаю, що Президент України Петро Порошенко завірив український народ, що саме тут і постане Меморіальний комплекс учасникам антитерористичної операції, який спільно з нашим Музеєм складе Меморіал українських героїв. Реалізації цього масштабного проекту передуватиме колосальна робота, спрямована на збір і збереження артефактів, що мають розповісти відвідувачам майбутнього музею про те, як на початку ХХІ століття українці виборювали своє право вільно жити на своїй Богом даній землі.

Ін­тер­в’ю про­вів Се­рій ЗЯТЬ­ЄВ
Фото надано автором