Це викликало негативну реакцію суспільства, яке з розумінням сприйняло негайне запровадження заходів щодо відновлення довіри до судової влади і забезпечення права на справедливий суд. Оскільки відчутних позитивних результатів вони не принесли, судова система залишалася дезорієнтованою і деморалізованою, констатують експерти. Тож необхідно було реформувати конституційні засади функціонування судової влади.
Конституційна комісія, створена Президентом України, підготувала проект змін до Конституції (щодо правосуддя), на основі якого Верховна Рада 2 червня 2016 року ухвалила зміни до Основного Закону України. Пояснювальною запискою до законопроекту означено амбітну мету конституційних змін.
Передбачено, що вони є необхідними насамперед для утвердження незалежності судової влади. В тому числі через її деполітизацію для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження більш ефективних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу.
Законопроектом запропоновано низку нових положень, спрямованих на посилення інституціональної та функціональної незалежності судової влади, що спираються на європейські та міжнародні стандарти. Це було позитивно оцінено Венеціанською комісією в її остаточному висновку щодо законопроекту в жовтні 2015 року.
Зокрема, підтримано позбавлення парламенту повноважень щодо обрання суддів безстроково та їх звільнення; скасування першого випробувального призначення суддів на п’ять років Президентом України та обмеження інших його повноважень у сфері судоустрою і статусу суддів. Вилучено з переліку підстав для звільнення суддів із посад «порушення присяги», запроваджено вимоги добору суддів Конституційного Суду на конкурсних засадах, запроваджено інститут конституційної скарги.
Водночас, нагадують експерти, попри загалом позитивну оцінку запропонованих новел до змісту Конституції України Венеціанською комісією було висловлене слушне застереження. «Ефективне реформування судової системи України — це питання не лише прийняття відповідних конституційних положень, а й політичної волі та бажання створити дійсно незалежну судову систему».
Міжнародні експерти констатують, що зміна положень Конституції України в частині правосуддя є надзвичайно важливим кроком для проведення судової реформи та досягнення її кінцевої мети — реалізації принципу верховенства права і забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд справи незалежним і безстороннім судом.
Разом із тим визначальну роль для досягнення такої мети відіграє імплементація прогресивних положень Конституції України. Передусім втілення духу правових норм у букву закону. А саме ухвалення законів, які розвинуть та доповнять конституційні норми.
Юридичні сумніви
Висновки міжнародних експертів і сучасні українські політико-правові реалії, в яких діє Конституція в новій редакції, змусили експертів Центру Разумкова критично оцінити процес імплементації нових норм у національне законодавство і у реальне життя.
Юридично сумнівним (навіть неприпустимим) є той факт, що процес імплементації конституційних змін розпочався до їх фактичного прийняття. Нова редакція Закону «Про судоустрій і статус суддів» була проголосована парламентом 2 червня 2016 року. Тобто перед остаточним голосуванням за зміни до Конституції.
Саме цей факт попри позитивну оцінку низки змістовних положень закону міжнародними експертами неодноразово був предметом жорсткої критики вітчизняних і міжнародних аналітиків. Напрацювання імплементаційного закону одночасно з основним конституційним текстом мало б стати нормальною практикою, підкреслюють експерти Центру Разумкова.
Такий підхід допоміг би учасникам процесу краще зрозуміти запропонований спосіб конституційного врегулювання окремих проблем. А також дозволив би організувати широке публічне обговорення положень законопроекту «Про судоустрій і статус суддів», запустити дискусію щодо можливого його коригування. Це стало б хорошою передумовою для майбутнього застосування закону.
На жаль, констатують експерти Центру Разумкова, ухвалення Закону «Про судоустрій і статус суддів» перед прийняттям Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» переслідувало іншу мету. Воно вкотре продемонструвало одну з головних владних хвороб — перевагу політичної доцільності над вимогами Конституції і верховенства права.
Задля імплементації конституційної моделі Вищої ради правосуддя та визначення організаційних передумов її діяльності (якісно відмінного від Вищої ради юстиції органу в системі правосуддя) 21 грудня 2016-го ухвалено Закон «Про Вищу раду правосуддя». Як зазначається в експертному висновку ОБСЄ, закон є позитивним, його положення досить добре сформульовані. Хоча в законі є й недоліки, які в системному застосуванні з іншими положеннями законодавства можуть сприйматися більш критично, зауважують експерти Центру Разумкова.
У липні 2017 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про Конституційний Суд України». Венеціанська комісія зазначила, що закон покращив позицію Конституційного Суду України порівняно з попередніми положеннями.
Останнім із переліку цілісних імплементаційних законів є ухвалений парламентом у жовтні 2017-го Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Цей закон є ключовим у системі механізмів реформування судової системи, зазначають експерти Центру Разумкова. Оскільки має привнести нові процесуальні інструменти захисту судом прав людини у кожній конкретній ситуації з урахуванням негативної практики функціонування судів.
Нові вимоги і стандарти
Імплементаційні закони підвищують вимоги і професійні стандарти до суддівського корпусу, закладають можливості для його кадрового оновлення, констатують експерти. Так, Закон «Про судоустрій і статус суддів» конкретизує положення Конституції та передбачає, що на посаду судді може бути призначений громадянин України не молодший за 30 та не старший за 65 років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє українською мовою.
Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді, зокрема щодо спеціального стажу роботи адвокатом, суддею, наукової роботи у сфері права. Для суддів спеціалізованих судів можуть установлюватися додаткові вимоги щодо досвіду діяльності у справах захисту прав інтелектуальної власності, діяльності патентного повіреного, які необхідні для вирішення певної категорії справ, коли суддя має володіти спеціальними знаннями.
Новелою також стало запровадження нової категорії «доброчесність» та створення окремої інституції — Громадської ради доброчесності. Її діяльність з огляду на сучасні політико-правові реалії експерти оцінюють доволі неоднозначно. Насамперед із точки зору професіоналізму, незалежності та неупередженості.
Аналітики Центру Разумкова зазначають, що введення більш високих вимог до кандидатів у судді з підвищенням їх вікового цензу, а також запровадження конкурсу при призначенні на посаду судді покликані сприяти підвищенню компетентності та стійкості майбутніх суддів. Це має позначитися на якості правосуддя.
Вітають експерти і відкриття доступу досвідченим адвокатам і науковцям до комплектування корпусу суддів Верховного Суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, апеляційних судів. Адже це має підсилити кадровий потенціал суддівської системи, імплементувавши нові методи та підходи до відправлення правосуддя.
Щоправда, експерти звертають увагу на прикру помилку, яку допустив законодавець, приймаючи нову редакцію Закону «Про судоустрій і статус суддів». Адже не включив до участі у конкурсі до Верховного Суду науковців, які отримали науковий ступінь у наукових установах, а не в навчальних закладах. Згодом змінами, внесеними до тексту Закону «Про Вищу раду правосуддя», ця помилка була виправлена.
Проте формально-буквальне тлумачення норми Закону «Про судоустрій і статус суддів» у цій частині Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (що може породити сумнів у її професіоналізмі) на момент початку конкурсних процедур практично унеможливить участь у конкурсі значного числа науковців.
Позитивно експерти оцінюють обмеження (принаймні на рівні Закону) повноважень Президента України у процесі призначення суддів, залишивши за ним суто церемоніальну роль у цьому процесі.
Думка народу
Нещодавно експерти Центру Разумкова дослідили, як наші співгромадяни оцінюють судову владу. Виявилося, що більшість (54,7%) українців отримують інформацію про діяльність судів лише із засобів масової інформації. А 22,1% поєднують інформацію, отриману з досвіду родичів, друзів, знайомих з інформацією від журналістів, 8,7% плюсують власний досвід і досвід родичів, друзів, знайомих та інформацію ЗМІ. Та тільки 3,6% судять про діяльність судів на підставі лише власного досвіду.
Серед усіх респондентів 7,4% протягом останніх двох років доводилося бути свідками, позивачами, відповідачами, обвинувачуваними, підозрюваними, потерпілими, експертами, суддями, адвокатами у розгляді судових справ (найбільше було позивачів). Причому превалювали цивільні справи (50,7%), господарських було 24,7%, справ про адміністративні правопорушення — 14,5%, кримінальних — 7,2%, позовів проти органів влади, місцевого самоврядування або їх представників — 4,6%.
До того ж 49,1% зазначених учасників відповіли, що рішення суду було законним і справедливим, 32,9% не вважають його таким. Не дуже задоволені люди пунктуальністю слухань та умовами розгляду справи. Найгірше оцінюються часові рамки для винесення судового рішення, 45,5% вважають їх занадто довгими і лише 36,5% — обґрунтованими.
Про судову реформу знають лише 9,6% опитаних, 58,6% — дещо знають, 29% — взагалі не знають про неї. Ставлення до судової реформи є переважно негативним (навіть тих, хто про неї нічого не чув), схвалюють її лише 12,6%. Негатив пов’язаний із тим, що люди не бачать результатів реформи. Так, лише 7.2% опитаних впевнені, що суди в Україні є самостійними, а судді — незалежними, протилежної точки зору дотримуються 78,1% опитаних.
Майже 38% респондентів кажуть, аби судді були незалежними, їх повинні обирати громадяни. Значно менше (16,8%) вважають, що вони мають обиратися Вищою радою юстиції. І зовсім незначна частка дотримується думки, що суддів повинен призначати Президент (4,7%), Верховна Рада (4,3%), обласна рада (2,6%). Ще 15,1% вважають, що неважливо, ким вони призначаються чи обираються.
Переважна більшість українців не думає, що українські суди є об’єктивними та незалежними. Зокрема, якщо супротивними сторонами в суді виступають люди з високим рівнем доходів і низьким, то понад 80% опитаних переконані, що більше шансів виграти справу у багатих. Прихильніші суди й до роботодавців та представників влади.
Близько 40% респондентів думають, що при винесенні судового рішення найчастіше судді керуються власною вигодою. Рідше висловлювалася думка, що судді беруть до уваги майнове та посадове становище сторін. Ще рідше громадяни відповідали, що судді керуються законом (8,9%), обставинами справи (8,3%), вказівкою голови суду (7,9%) політичною ситуацією в державі (6,8%).
Для більшості громадян функціонування суду в Україні є незрозумілим. Вони вважають, що суди вирішують справи повільно, а витрати на доступ до правосуддя є значними.
Понад 80% українців погоджуються зі звинуваченнями наших судів у корумпованості, політичній залежності та необ’єктивності. Не підтримують таку точку зору лише 6,8% опитаних. Більше двох третин наших співгромадян переконані, що українець має більше шансів отримати справедливе судове рішення в Європейському суді з прав людини, ніж у нашому. Протилежна думка у 2,7% опитаних, 12,6% думають, що шанси в обох судах є однаковими.
Довіра й недовіра
Як виявило дослідження, найбільше довіряють наші співгромадяни волонтерським організаціям, Церкві, Збройним Силам України, добровольчим батальйонам, Національній гвардії, Державній службі з надзвичайних ситуацій, громадським організаціям, Державній прикордонній службі.
Упродовж багатьох років найменше довіряли в нашому суспільстві міліції. Реформа і перейменування міліції на поліцію позитивно вплинули на імідж цього інституту. Спочатку люди позитивно зреагували на нову патрульну поліцію. У той час як довіра до поліції загалом не відрізнялася від довіри до колишньої міліції.
Довіра до нової патрульної поліції мала кардинально інший вигляд: баланс довіри до неї був позитивним. Після цього спостерігалося поступове зближення рівнів довіри до поліції і нової патрульної поліції. Причому довіра до першої зростала, тоді як довіра до другої — знижувалася. Нині рівень довіри до цих двох поліцій установився майже на одній позначці. І цей рівень є досить високим на тлі довіри до інших державних інституцій
Значно нижчим є рівень довіри до органів влади. Президенту України довіряють 24,8% опитаних, не довіряють — 68,2%, уряду — відповідно 19,8% та 73,1%, Верховній Раді — 13,8% та 80,7%. Довіру до державного апарату (чиновників) висловили 11,2% опитаних, не довіряють 80,7%. Дуже низьким є рівень довіри до прокуратури — 14,2%, а не довіряють їй майже три чверті опитаних.
Елла НОВАК