Вона молила Бога про спасіння світу і Своїм омофором покривала вірних на знак того, що бере народ під свою опіку (омофор — наплічник. Сьогодні він є частиною облачення єпископа. Омофор прикрашений хрестами й покладається на плечі архієрея, нагадуючи йому, що він повинен турбуватися про спасіння заблудлих подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши пропалу вівцю, несе її додому на своїх плечах).
Тоді святий Андрій у духовному піднесенні звернувся до учня свого: «Чи бачиш ти, брате, Царицю всіх, Яка молиться за увесь світ?» — «Бачу, отче мій духовний», — відповідав Єпіфаній. Святі мужі довго споглядали на це чудесне явлення і сповістили про нього всім присутнім у храмі. Дізнавшись про це знамення милості Божої і Його Пресвятої Матері, віруючі повернулися до домівок своїх переповненими духовної радості та надії. Незабаром сарацини були переможені і церква встановила святкувати це чудо в той самий день, коли воно сталося, тобто 1 жовтня (14 жовтня за новим стилем). Від греків його перейняли й східні слов’яни.
Проте з часом у Константинополі свято забулося і сьогодні у греків не відзначається. Але в Україні разом з прийняттям християнства воно стало одним із найшанованіших церковних свят.
Особливо це свято шанується в Україні ще й тому, що протягом багатьох століть у своїй боротьбі за незалежну державу наш народ покладав свої особливі надії щодо захисту від численних ворогів лише на власні сили, Бога і Пресвяту Богородицю. Саме це свято козаки обрали як свято, на честь якого будувалися церкви на Січі. Покровський храм завжди був серцем кожної із Запорозьких Січей. Тому склалася традиція на свято Покрови святкувати також День українського козацтва.
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ