Про «кілька тижнів», протягом яких буде домовлено про зустріч на вищому рівні в рамках «нормандського формату» (така зустріч і означатиме, що домовилися про «черговість»), говорив також президент Франції. Канцлер Німеччини про те ж саме сказала, що «незабаром».
Отже, можна впевнено говорити, що на G20 Росії виставлений певний ультиматум (хоча, звісно, цього терміну ніхто вголос не вимовить), а саме: Росія має погодитися на те, щоб найближчим часом виробити чітке спільне рішення по конкретному виконанню Мінських угод, причому — з недвозначною черговістю виконання її пунктів. Інакше — продовження і посилення санкцій. Щодо того, як треба розуміти часові рамки («незабаром», «кілька тижнів»), то очевидно — все має бути закінчене до січня 2017 року, коли Євросоюз розглядатиме питання про продовження або скасування санкцій проти Росії.
Путін, звісно, на зустрічах у Китаї на ультиматум нічого певного не відповів. Зрештою, ніхто негайної відповіді від нього й не домагався. Сказано ж: «кілька тижнів». Це час, протягом якого Росія може роздумувати, якою буде її конкретна відповідь.
Поки що Росія устами президентського прессекретаря відбивається від журналістів загальними і ухильними словами, що, мовляв, Володимир Путін поки не планує зустрічатися з президентом України Петром Порошенком, однак якщо це буде необхідне для реалізації Мінських угод, він буде готовий і на такий контакт, але для цього мають дозріти необхідні умови. І таке інше.
Щоб Кремлю краще думалося, США наступного дня після G20 оголосили про розширення ще на 11 пунктів списку російських компаній, на які накладені санкції. А 7 вересня Комітет постійних представників країнчленів при Раді Євросоюзу на рівні послів погодив питання про продовження персональних санкцій, запроваджених проти російських, українських та кримських осіб, які причетні до посягання на незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.
Йдеться про ту частину антиросійських санкцій, які введені одразу після анексії Криму (в березні 2014 року, ще до війни на Донбасі) і термін дії яких спливає 15 вересня. Офіційним підтвердженням продовження санкцій до 15 березня 2017 року буде публікація в Офіційному журналі ЄС.
Така швидкість ухвалення рішень (притому, що в Європі є потужні прихильники скасування санкцій) свідчить: є тверда домовленість між США та ЄС (точніше — Францією та Німеччиною) про спільний тиск на Росію.
До цього залишається лише додати згадку про категоричність, з якою Президент України Порошенко наголосив 6 вересня під час виступу у Верховній Раді зі щорічним посланням: конституційні зміни в частині децентралізації (тобто українські зобов’язання за Мінськими угодами) будуть лише після виведення російських військ із Донбасу і відновлення українського контролю над державним кордоном.

Турецькі танки виявилися сильнішими, ніж російська авіація
Президент Туреччини Ердоган погодився на пропозицію США про спільну операцію в сирійському місті Ракка. Про це він сказав в інтерв’ю виданню Hurriyet: «Обама сказав мені, що хоче щось разом із нами зробити з Раккою. Ми відповіли, що з нашого боку не буде жодних проблем. Ми запропонували, щоб наші військові зустрілися і обговорили, як це зробити».
Йдеться про зустріч Обами і Ердогана на саміті G20 і про звільнення Ракки — самопроголошеної столиці ІДІЛ. Ердоган також сказав, що раніше вже пропонував Обамі спільний наступ на Ракку за умови припинення співробітництва США з курдами, однак тоді американці відмовилися.
А тепер згадаймо інформацію середини травня про те, що курди готові почати наступ на Ракку, причому в його плануванні взяв участь командувач сил США на Близькому Сході генерал Джозеф Вотел. І те, що 23 червня курди за підтримки США та Росії зайняли місто Манбідж неподалік від Ракки, але самої столиці ІДІЛ так і не взяли. А далі, з 24 серпня, турки ввели в Сирію свої танки і витіснили курдів із території вздовж усього сирійськотурецького кордону.
Ердоган, звісно, дуже задоволений, що США шукають із ним союзу. Він навіть не втримався і нагадав, з ледь прихованим злорадством, що США від такого союзу раніше відмовлялися (як каже українська приказка — «прийшла коза до воза»). Зрозуміло, що турецькому лідеру при цьому абсолютно байдуже до російських інтересів, бо Туреччина і Росія не є стратегічними партнерами, а тим більше — на Близькому Сході загалом і в Сирії зокрема.
Висновок очевидний: США у боротьбі з ІДІЛ відмовляються від союзу з курдами та Росії й укладають його з Туреччиною. Турецькі танки виявилися сильнішими, ніж російська авіація. Отже, у Сирії відбувається принципове перегрупування сил, унаслідок якого Росія втрачає союзників (хіба що курди залишаються, та й це ще під питанням — курдам потрібен сильніший покровитель, ніж Росія) і залишається сама, тобто — лише з Асадом.
США, котрі не бажають втягувати власні війська у криваву війну проти ІДІЛ і тому були зацікавлені досягти угоди з Росією, щоб російська авіація та антиасадівські сирійські повстанці здолали ІДІЛ, тепер обирають іншу стратегію: замість Росії трощити ІДІЛ буде Туреччина, а США їй у цьому допоможуть.
Іншими словами, обійдемося без Росії. Тому Обама й сказав журналістам на саміті G20: щодо Сирії спільної позиції з Росією нема.
Юрій САНДУЛ, Укрінформ